Конан, варвар із Кімерії
- Автор: Говард Роберт Ирвинг
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: "Школа"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Конан, варвар із Кімерії». Краткое содержание книги:
Якась аура ірреальності огортала палац, він, здавалося, снився йому в наркотичному сні. Деякі зали поринали в абсолютному мороці, до них вони не заглядали, інші були освітлені м’яким світлом, що виходило з коштовних каменів, котрі виблискували на стінах. Зненацька Натала скрикнула і судорожно вчепилася в плече Конана. Він миттю відкинув її й обернувся, готовий зустріти ворога віч-на-віч.
— Що сталось? — гарикнув він, нікого не побачивши. — Ніколи не хапай мене за плечі, руки повідламую! Ти чому кричала?
— Поглянь! — показала вона тремтячою рукою.
Кімерієць ковтнув слину. На матово поблискуючому столі з чорного дерева сяяв золотом посуд. У тарілках повно їжі, в чашках і келихах — вина.
— Бенкет! — шанобливо видихнув варвар. — Який ми зараз із тобою влаштуємо бенкет!
— Ми ж не чіпатимемо тут нічого? — голод боровся в голосі дівчини зі страхом. — Раптом хтось прийде…
— Лір ан маннанам ман лір! — вилаявся Конан, схопив Наталу й безцеремонно штовхнув її на позолочене крісельце, що стояло край столу. — Тут кишки з голоду зміями скручуються, а вона на двері озирається! Їж!
Сам він плюхнувся в крісло, що стояло з протилежного боку стола, схопив нефритовий келих і осушив його кількома великими ковтками. На його горло, що пересохнуло, цей гострий напій, схожий на червоне вино з якимсь екзотичним, невідомим йому присмаком, подіяв як бальзам. Угамувавши трохи спрагу, він із вовчим апетитом накинувся на їжу: на м’ясо невідомих тварин, на фрукти дивної форми. Глеки, амфори, тарілки — все дивної ювелірної роботи, виделки — з чистого золота. Втім, на виделки Конан звертав уваги менше за все, він рвав м’ясо руками, трощив кістки міцними зубами. Манери його більш цивілізованої супутниці теж навряд чи визнали б вишуканими у вищому колі, коли б побачили, з якою швидкістю зникали в її маленькому роті страви казкового столу. В голові шалено працюючого щелепами Конана раптом майнула думка, що їжа й вино можуть бути отруєними, проте він тут же забув про неї, мудро розсудивши, що краще померти від отрути, аніж з голоду.
Наївшись, Конан зручніше розлігся в кріслі і задоволено ригнув. Що ж, коли в цьому порожньому палаці повно свіжої їжі й напоїв, мають бути й люди. Хто знає, можливо, в кожному з цих темних закутків причаївся ворог. Проте, навіть якщо це й так, кімерієць ставився до цього абсолютно спокійно, він безмежно вірив у свої сили. На нього навалилася дрімота, і він поча уже серйозно подумувати над тим, що непогано було б прилягти і поспати кілька годин.
Натала, задовольнивши голод і спрагу, не позбулася своїх страхів і побоювань і навіть не думала про сон. Вона напружено вдивлялася в темряву під арками, де ховалося щось невідоме, таємне, мовчазне й жахливе. Зала, в якій вони сиділи, здалася їй раптом величезною, стіл — неймовірно довгим, а сама вона опинилася набагато далі від сонного велетня, ніж їй хотілося б. Натала схопилася, оббігла стіл і влаштувалася на колінах свого опікуна, нишпорячи по залі тривожним поглядом. Круті арки відкривали вхід до кількох інших приміщень, деякі з них були залиті м’яким рожевим світлом, інші потопали в мороці. Саме ці останні буквально приковували боязкий погляд дівчини.
— Ходімо ж, Конане, ходімо звідси! — благала вона. — Я почуваюся тут зле!
— Не крукай! Нічого поганого з нами не станеться… — почав було він, але тут щось зашаруділо, і цей звук у густіючій тиші прокотився громом.
Конан, миттю зібравшись, м’яко, немов пантера, схопився на ноги, дівчина пір’їнкою злетіла з його колін, а він, озираючись, уже тримав шаблю напоготові.. Шерех не повторювався, і кімерієць, рухаючись безшумно, попрямував туди, звідки він донісся до їхніх вух. Дівчина зіщулилась і, тремтячи всім тілом, ішла за ним.
Вони зупинилися на порозі сусідньої зали, і варвар застиг, немов лев перед стрибком, а Натала, боязко витягнувши шию, подивилася через його плече. Їхні очі, швидко звиклі до темряви, розгледіли під стіною контури подіуму, схожого на саркофаг, на якому лежав на спині чоловік, як дві краплі води схожий на того, якого Конан укинув у колодязь. Щоправда, одяг його відрізнявся пишнотою — він увесь був усипаний золотом і коштовними каменями і в миготливому світлі, що проникало з сусідньої зали, виблискував, як величезний діамант. Знову почувся зловісний шерех, немов хтось відсунув портьєру… Конан відскочив убік, потягнув за собою дівчину і затиснув їй рота своєю величезною долонею.