Амністія для Хакера
- Автор: Волков Олексій
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 978-966-2938-94-4
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Амністія для Хакера». Краткое содержание книги:
Дізнавшись про свою смертельну хворобу, головний герой вирішує мститися людині, яка колись зруйнувала йому життя. Але у відведений долею час він встигає перекваліфікуватись із комп’ютерного новачка на хакера, вийти на слід великих грошей, викрити злочинців, знайти справжнє кохання та врешті відновити справедливість. А несподівану розв’язку твору не вдасться відгадати навіть найкмітливішим поціновувачам жанру!
Голос Карповича дещо здригнувся, проте відповів він спокійно:
— Те, що він підписався Хакером, зовсім не означає, що він — той, з ким ми стикалися раніше. Зараз ми маємо справу дійсно з фахівцем високого класу. У нього дійсно рівень хакера. Плюс він обрав такий метод, що всі козирі на його боці…
— На хріна мені твої козирі! — волав Панасюк. — Якщо ти нам його зараз не даси, то підеш на губу! У штрафбаті зогниєш! Ти вже півтора року не був у своїй частині! Ти знаєш це? Ти знаєш, що ти дезертир? Завтра тебе зловлю і відправлю туди, під трибунал!
Він важко дихав. Карпович мовчав. Есбеушники намагалися якимось чином вгамувати начальника.
— Усе, надсилання пошти припинилося, — тихо сказав Ігор.
— Ріо-де-Жанейро… — ніби нічого й не сталося, додав Карпович. — Пошта на «Аргументи і факти» направлялася через сервер цього міста.
— Є пароль, — сказав Ігор. — Щойно з’явився. Вводити?
— Вводь, — сказав Кобища.
Усі схилилися до екрана комп’ютера, за яким сидів Карпович.
— Прошу сюди, — запропонував Ігор. — На цьому моніторі зараз буде те саме.
— Ви відслідковуєте його? — запитав Кобища.
— Так. Він, правда, вже припинив роботу в інтернеті. Тепер ідемо по його слідах.
На екрані заблимало. Кореспонденція розархівувалася. Читали всі разом, поїдаючи очима інформацію:
Я — невидимка 001, комп'ютерний вірус нового покоління. Мене створив Хакер у березні 1999 року. У травні цього ж року за допомогою «троянського коня» мене інстальовано до комп'ютерної системи «УкрВента-банку», де з моєю допомогою була відслідкована тіньова фінансова операція, суть якої полягала в замаскованому переказі державних грошей загальною сумою 80.000.000 (вісімдесят мільйонів) доларів США на рахунок у брюссельському відділенні банку «Трансєвроінвест».
Нижче наводилася схема переказу з номерами рахунків, сум, що переказувалися, та механізмом їх наступного злиття. Кожен із присутніх пошепки щось промовляв.
— Клас… — сказав Можейко. — Все розкинуто на безліч дрібних рахунків, буквально по кілька тисяч. І все начебто своїми каналами пішло на Бельгію, а там…
— А там — бабах! І відразу склалося у вісімдесят «лимонів»! — здивувався Величко.
— А ти глянь, звідки гроші взялися. — Сердюк ткнув грубим пальцем в екран. — Ще в нас… У нашому банку… Все взято з трьох рахунків — ось вони.
— Цікаво, — сказав Можейко, — чиї це рахунки?
— Скоро знатимемо, — пообіцяв Сердюк. — Дивись!
Вони продовжували читати ще з більшим інтересом:
Усі виявлені рахунки, які брали участь в операції, включаючи кінцевий, були мною заблоковані і при перевірці власниками вказували на відсутність на них фінансів та якихось попередніх операцій. Моя властивість не визначатися існуючими антивірусними програмами призвела до повної втрати контролю з боку банків над рахунками та нерозуміння цього явища. Завтра о 12–00 буде запущена спеціальна програма, внаслідок чого о 12–01 всі рахунки відтворять свій дійсний стан і стануть доступними для фінансових операцій. З метою створення сприятливих умов для розслідування цього фінансового злочину аналогічна інформація передається одночасно…
Далі йшов довгий список адресатів даної кореспонденції, який усі вони бачили перед цим.
— Нормально… — захоплювався Можейко. — Оце нормально.
Побачивши, що начальник нарешті зник, колектив повеселішав.
Міщун, видобувши мобільний, також вийшов за двері. Справа поступово переходила до компетенції виключно його відомства.
— Ні, норма-ально… Слухайте, такі віруси розводити потрібно!
— О… — здивувався Сердюк. — Ти ж його збирався ногами бити! Забув?
— Ну, що ви… — ніяково розвів руками Можейко. — Це ж справжній Робін Гуд!
— Вкрадене бабло диви як виклав…
— Друзя ухлопав — забули?
— Такий собі віртуальний, в дусі часу…
— Балаган припиніть… — похмуро та зловісно промовив Кобища. — І то негайно.
Усі миттєво затихли.
— Завтра… — Майор відкашлявся і продовжував так само тихо, тим не менше, усі завмерли. — Завтра ми продовжуємо вести слідство по справі Ромазана. Це я говорю для тих, у кого, можливо, з’явилося враження, що все скінчено. А післязавтра… — Кобища обвів усіх просто-таки загрозливим поглядом, від якого в декого буквально пройшов мороз по шкірі, — післязавтра в усіх вас, — він підвищив голос, — хто зараз тут гиготить, буде мокро в трусах. І не тільки…
Запанувала мертва тиша. Усі ніяково застигли. Розігнувши спину і діставши з пачки сигарету, майор пішов до дверей.