Амністія для Хакера

— Мене? Яким чином? — здивувався Кобища.

— Це у вашій державі безкарно роз’їжджають озброєні угрупування, які стріляють охорону.

— У моїй? А ви не в ній живете?

— Живу. Але не я розвів у ній беззаконня. Ви — представник держави, представник влади. Ви і вам подібні розплодили таке, що неможливо стало нормально жити, отож хлопці ті загинули за вашого потурання. Так що не валіть на мене. З вашою допомогою злочинці вийшли на завод. Тільки не переконуйте мене, не варто. Навіть якщо це місце їм вказали не ви особисто, то наявність у них засобів, щоб вичислити його — це ваша вина. То ж не тисніть на мою совість, а подбайте про власну.

Кобища лише мовчки проковтнув — цей Хакер ніби вмів читати його думки.

— А ви, отже, взяли на себе функцію навести лад, відновити справедливість?

— О, ні, — заперечив його співрозмовник. — Найбільше не хотілося б, щоб ви мене вважали якимось маніяком. Це не відповідає дійсності. Я нормальна, твереза людина і лише зробив те, що було потрібно особисто мені. Хоча, на весь цей безлад, звісно, не завадило б когось такого, хто трохи пострахав би та понищив усяку погань. Але це ідеалізм. Не будемо про таке. Я телефоную не для цього.

— Для чого ж?

— Як вам сказати… Свого роду — попрощатися. Маслозавод був останньою нашою з вами сутичкою на відстані. Наші з вами стосунки закінчуються. Адже ви мене так і не зловили, а я припиняю свою діяльність.

— Чого так? Набридло?

— Та ні. Просто вже зробив усе, що міг. І навіть — що хотів.

— Он як? — здивувався майор. — І про що ж все-таки йдеться?

— Довго розповідати, — відповіли з трубки. — Ви завтра зранку продивіться електронну пошту з тої, що приходить на ваше управління, там усе знайдете. Кореспонденція названа моїм ім’ям. Гадаю, вам буде цікаво. Взагалі, знаєте, ми з вами особисто не знайомі — лише двічі спілкувалися по телефону… Ну і, звісно, я постійно чув спиною ваше дихання. Від того моменту, коли увігнав кулю в Ромазана, і до вчорашніх подій. Стосунків ніби й не багато, але ви в мене суто інтуїтивно викликаєте повагу. Отой ваш пацюк з мішками під очима, якого показують по телевізору, — ні. А от ви… Змагатися з вами було приємно.

— Дякую, — відповів Кобища. — Я також не маю нічого особисто проти вас. До того ж схильний вам вірити стосовно деяких ваших заяв, маючи на це певні підстави. Тим більше не хотілося б, щоб ваша історія скінчилася зовсім погано. Ви, очевидно, далеко не найгірший з людей, котрим довелося знехтувати законом. Припустимо, я це розумію, але проти вас ціла система, і для неї ви — кримінальний елемент. І з вами вчинять… Ви самі знаєте. Тому ще раз прошу вас: давайте знайдемо спільну мову. В будь-якому протистоянні можливі компроміси. У мене великий досвід. Повірте, ви ще схочете цього, але буде пізно.

— Ні, — перебили на тому кінці. — На цю тему говорити не будемо. Нічого не дасть. Я взагалі не є кримінальним елементом, тут ви помиля…