Юність Василя Шеремети
- Автор: Самчук Улас Алексеевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Знання
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Юність Василя Шеремети». Краткое содержание книги:
Вогка, тепла лісова темрява повільно виступає і на галявину. Сонце своїм кривавим, гострим сяйвом обливає верхи дубів. З них зриваються тичбами хрущі, наповнюючи простір бренькотом якогось дикого струменту. Кілька горбатих, здичавілих черешень повільно наливають свої зеленухи соками. І дерево, і билина, і квітка, і трава — все це цупко тримається свого місця і творить нові клітини...
* * *
Василь вертається з гір на долину. Це вже не Василь, а якийсь пророк. Йому бракує тільки довгої, білої бороди і густих насуплених брів. Він там десь говорив з самим Богом і оце вертається, щоб передати ті глаголи людям в долині.
А ті роблять своє діло. В саду “Тіволі” грає Гакманова оркестра. Те саме, що було й вчора. Євген знов сидить і “мріє”. Він так само, мов голодний, накидається на Василя і шарпає його на всі боки. Приходив той і тамтой. Був Шпачук. Заходила Настя, просила, щоб до неї прийти. Чогось приходив Стасюк...
Василь сьогодні спокійний, мов океан після великого шторму. Нічого вже його не зрушить. Відповідає так чи ні, все переконано, ніби він втілена повага. Сідає і їсть. Він голодний. А тепер би заснув. Минула ніч все-таки вплинула. Він чує гостру втому, що залазить йому скрізь, включно до нігтів рук.
Але даремно. Не встиг Василь повечеряти, як з’являється знов Стасюк. Чого йому так пильно? Тому хлопчині у кортових пімнятих штанцях і важких селянських чоботях. Йому не в гімназії бути, а крутити волам хвости. Але як він учиться!
Варвара Сергіївна ніколи не казала йому: “Коли б ви тільки хотіли...” Стасюк саме з таких, що хочуть. Він не буяє фантазією, а хоче. Він ловить все з повітря, мов ластівка собі поживу. Він хоче. Він сидить над фізикою Кісільова і пильно-препильно кує літеру за літерою. Він сидить над підручником французької мови, бере слова, створені не для його незграбного язика, і силоміць вганяє їх зовсім покаліченими у свій мозок. І там все це сидить. Цупко сидить. Хай там буде. Це добрий склад, і колись все це йому придасться. Стасюк не боїться показати комусь своє свідоцтво. Там все п’ятки, найменше чвірки. Ні, ні... Стасюк свого дійде.
Але чого той Стасюк хоче від Василя? Чого він до нього ходить? Він бачить, що Василь зовсім спить, клює носом, розбитий, але не звертає на це уваги. Стасюк не викував ще і не увігнав у свій мозок правил чемности. Він ще не мав у руках такого підручника, а поза тим йому ще ніхто такого не казав.
Стасюк хоче з Василем поговорити. Про що? Ну... Про дещо... Він уже давно збирається поговорити, але Василя все немає і немає... І де він весь час пропадає?
Ну що ж робити? Василь встає.
— Прошу. Що там є? Витрясай...
— Ні. Я б хотів так десь...
— Ага. Ну, так вийдімо... — Василь не вірить, що Стасюк відкриє йому якусь Америку. Це не з таких. Це — товариш Мицюка, того прищуватого добродія, що на сто літ відстав від мавпи. Він і зараз, мабуть, сидить з дочкою своєї господині на селянській призьбі, тримає в її пазусі руку і годинами непорушно дивиться без руху і без думки, мов крокодил на колоді...
Василь і Стасюк вийшли.
— Знаєш, чого я до тебе прийшов? — питає той з місця.
— Ні, — признається Василь.
— Я прийшов з тобою порадитись... Я знаєш собі думаю так: от є Пілсудський. Він визволив Польщу. У Чехії є, кажуть, Масарик. Він визволив Чехію. У Росії є Ленін. Він зробив совдепію. У кожного народу є такий, що міг визволити... Чи не правду кажу?
— Правду, — каже поважно Василь.
— Ну, от... У нас є також Петлюра... Він також хотів визволити, але бачиш, як воно сталося. Нічого не вийшло. От... І я собі думаю: ану я спробую... А може якраз...
— Це ти про що? — питає його поважно Василь. Він, здається, його зовсім не слухає.
— Ну, про що? Про те саме... Я вже навіть купив у Просвіті книжку “Більшовизм і політика Антанти”... Шкода, що я не маю грошей. А то я скупив би всі книжки, де пишуть про політику. І я так думаю: то не така вже велика річ. То тільки треба хотіти. Треба, знаєш, працювати і працювати. Бо я тобі скажу: хіба то що? Щось нове видумати? Книгу написати? Ні. То тільки треба вміти гандлювати— Того обдурив, тим пообіцяв, від тих одібрав... А хтось перешкоджає — геть з ним. Вивів у поле і куля в лоб. Бо я тобі скажу: політика — то омана. Немає чесної політики... І чесна людина політики робити не може...
— А ти? — питає Василь, — чесний чи нечесний?
Стасюк такого питання не сподівався. Він трохи збитий з пантелику.
— Певно, що чесний, але треба навчитися...