Посмертні записки Піквікського клубу
- Автор: Диккенс Чарльз
- Год: 1937
- Язык: украинский
- Переводчик: М. Іванов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Посмертні записки Піквікського клубу». Краткое содержание книги:
Надалі процедура змінилася, тепер уже Дікенс писав оповідання, а художник змушений був робити до них ілюстрації. На перше місце вийшла розповідь, і як наслідок було створено роман про лондонське життя. Попри всю простоту процесу, Дікенсу вдалося те, на чому горіли інші.
Ілюстрації до перших двох випусків робив Роберт Сімур. Роберт Вільям Басс проілюстрував третій випуск, але його малюнки Дікенсу не сподобалися, тож усю решту ілюстрації робив Габлот Найт Браун, відомий як «Фіз». Із ним Дікенс продовжував працювати все життя. Окреме видання побачило світ 1837 року.
Електронну книгу створено з українського видання: Діккенс Ч. Посмертні записки Піквікського клубу / Чарлз Діккенс; пер. з англ. М. Іванов. — Х. : Одеса: Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1937. — 606 с. — (Серія «Шкільна бібліотека»).
— О, на бога, ідіть звідси, містер Піквік! — благала Арабелла. — Нехай усі підуть звідси. Я так боюся. Не лишайтесь тут, любий, дорогий містер Піквік. Ви впадете й уб’єтесь до смерті. Я знаю, що ви уб’єтесь до смерті!
— Не хвилюйтесь, прошу, люба моя, — заспокоював її містер Піквік. — У вас немає ніяких підстав боятися. Запевняю вас. Не рухайтеся, Сем.
— Добре, сер, — відповів містер Веллер. Тільки не лишайтесь там довше як треба. Ви таки важкенький.
— Одну хвилиночку, Сем, — попросив містер Піквік. — Я хочу лише сказати, люба міс, що я не до зволив би моєму другові бачитися з вами таким таємним способом, якби ви жили в інших умовах. І щоб надати його вчинкові пристойнішого вигляду й позбавити вас будьяких неприємностей надалі, я з’явився сюди сам. Оце й усе, що я хотів сказати.
— Дуже вдячна вам, містер Піквік, за вашу люб’язність, — відповіла Арабелла, втираючи очі хусточкою.
Вона, імовірно, сказала б значно більше, якби містер Піквік цілком несподівано не зник в наслідок недоречного руху Сема, через який достойний муж упав на землю. Проте, він зараз же підвівся і, попросивши містера Вінкла не баритись, із запалом юнака побіг вартувати. Натхнений його прикладом, містер Вінкл миттю був на гребені муру, затримавшись тільки на секунду, щоб доручити Семові доглядати свого пана.
— Я не спущу його з ока, сер, — запевнив містер Веллер, — можете цілком покластись на мене.
— А де він? Що він робить, Сем? — непокоївся містер Вінкл.
— Нехай бог благословить його старі гетри, — відповів Сем, виглянувши за хвіртку. — Він із своїм потайним ліхтарем стереже завулок. Ніколи за життя не бачив я такої людини. Його душа, напевно, народилася років на двадцять п’ять пізніше, як його тіло.
Та в містера Вінкла не було часу слухати хвалебне слово своєму приятелеві. Він зскочив з муру, кинувся до ніг міс Арабелла й з красномовністю гідною самого містера Піквіка, запевнив, що кохає дівчину.
Раптом містерові Піквіку здалося, що хтось іде завулком, і він прожогом кинувся попередити своїх приятелів про небезпеку. По перших же словах ученого мужа містер Вінкл переліз через мур назад, а міс Арабелла скрикнула й побігла додому.
Карета дожидала, коні відпочили, шлях був накочений, візник — угарному настрої. Раніше, ніж містер Піквік встиг перевести дух, товариство було вже коло готелю „Чагарник".
— Ідіть зараз же до будинку, сер, — сказав Сем, допомагаючи своєму панові висідати з екіпажу. — Після таких вправ не можна лишатись на вільному повітрі. Вибачте, сер, — звернувся він до містера Вінкла, — сподіваюся, все вийшло на добре, сер?
Містер Вінкл стиснув Семові руку й шепнув йому:
— Все гаразд, Сем; все гаразд.
РОЗДІЛ XXIX
показує містера Піквіка в новій, цікавій сцені з великої драми життя.
Решта часу, приділеного містером Піквіком на перебування в Басі, минула без будьяких вартих уваги пригод. Починалася літня сесія суду. За тиждень по зелених святах наші герої повернулись до Лондона, де містер Піквік, звичайно, у товаристві Сема, спинився в тому ж таки „Джорджі та Яструбі".
Ранком третього після їхнього приїзду дня, саме тоді, як годинники в Сіті вибили по дев’ять ударів кожен зокрема і десь коло дев’ятсот дев’яносто дев’яти всі разом, а Сем дихав чистим повітрям у дворі „Джорджа та Яструба", до готелю під’їхав чудернацький, свіжопофарбований екіпаж, і з нього дуже зграбно сплигнув, передавши віжки кремезному чоловікові, який сидів поруч з ним, чудернацький джентльмен у довгому волохатому пальті, зробленому, здавалось, під пару до екіпажу, як і екіпаж під пару до нього.
Увагу Сема привернуло те, що, коли ця особа висідала, якийсь обшарпаний суб’єкт у коричневому пальті, позбавленому багатьох гудзиків, перейшов з протилежного боку вулиці, де перед тим вештався, і примістився коло воріт готелю. Мавши більше ніж підозру щодо мети візиту джентльмена, Сем випередив його і, раптом повернувшися кругом, став у отворі дверей „Джорджа та Яструба".
— Ну лиш, голубе! — владним тоном сказав чоловік у волохатому пальті, силкуючися разом з тим відштовхнути Сема.
— Ну, сер, в чім справа? — відгукнувся Сем, повертаючи штурхан з складними процентами.
— Тихо, тихо, приятелю! Це вам дурно не минеться, — сказав власник волохатого пальта, підносячи голос і збліднувши. — Сюди, Смоч!
— Що тут у вас сталося? — гаркнув чоловік у коричневому пальті, який під час цього короткого діалогу прослизнув уже до самих дверей.