Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)
- Автор: Льюис Клайв Стейплз
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-617-12-7122-7
- Переводчик: Віктор Шовкун++
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)». Краткое содержание книги:
Одного дня двоє братів і дві сестри Певенсі потраплять у Нарнію — чарівну країну одвічної зими, населену фавнами і наядами, гномами і єдинорогами, добрими велетнями, драконами і звірятками, що вміють розмовляти… Тоді здійсниться давнє пророцтво про чотирьох людських дітей, які сядуть на трони величного Кейр-Паравелю, настане Різдво, повернеться лев Аслан, буде переможена Біла Чаклунка — а чарівні пригоди триватимуть…
— Немає в мене ніякої шпаги, — замахав руками Юстас. — І взагалі я пацифіст. Я проти всякого насильства.
— Наскільки я розумію, — насупився Ріпічип, злегка опускаючи шпагу, — ти відмовляєшся дати мені сатисфакцію?
— Яку ще сатисфакцію? Щось я не зрозумію, що ви маєте на увазі, — зблід Юстас, притискаючи до грудей «пошкоджену» руку. — Уже й пожартувати не можна? Ну, не можна так не можна… більше я з вами не граюся!
— Більше не гратимешся, кажеш? — вигукнув Ріпічип. — Що ж, нехай це навчить тебе поважати честь лицаря! Честь миші! Честь мишачого хвоста!
З кожним словом він шмагав Юстаса плазом своєю прославленою шпагою, зробленою гномами-ковалями, гнучкою та сікучою, мов березова різка. Юстас, звичайно, ходив у таку школу, де тілесні покарання не дозволялися, тому його відчуття вирізнялися винятковою новизною. Це дозволило йому відкрити у собі нові здібності: з’ясувалося, що навіть без навички ходити по палубі в хитавицю, він, тим не менш, міг добре по ній бігати. В одну мить він опинився на кормі й увірвався до каюти, не чуючи під собою ніг. Зате він добре відчував ті місця, до яких Ріпічип дотягнувся своєю шпагою, доки біг за ним по п’ятах.
У каюті всі жваво взялися обговорювати умови двобою: Каспіан з такої нагоди запропонував Юстасу свого меча, а Едмунд та Дрініан роздумували, як зрівняти шанси дуелянтів, один із яких був набагато більший за другого. Переляканому Юстасу нічого не залишилося, як вичавити крізь губу досить плутані слова вибачення, після чого Люсі повела його бинтувати руку. Цієї ночі він довго мостився, обираючи положення для сну, і нарешті заснув, завалившись на лівий бік.
2 1 ліга = 4828,032 м.
Розділ 3
Самотні острови
— Бачу землю! — закричав з носа корабля спостережник.
Не встигнувши розповісти Рінсу якусь захопливу історію до кінця, Люсі спустилася по трапу з корми й побігла на ніс. Едмунд поспішив за нею, і вони зійшли на півбак, де вже стояли Каспіан, Дрініан та Ріпічип. Ранок випав прохолодний. Свинцеве небо низько нависало над темно-синьою водою, по якій котилися білі баранці хвиль, і з правого борту, немов невисокий зелений пагорок посеред моря, бовванів найближчий із Самотніх островів — Фелімат. А ще далі мріли сірі скелі іншого острова, що йменувався Дорном.
— Та це ж Фелімат, наш давній знайомий! А он — старий Дорн! — заплескала в долоні Люсі. — О, Едмунде, як же давно ми тут не були!
— До речі, я й донині ще не знаю, відколи вони належать Нарнії, — зізнався Каспіан. — Їх, певне, виборов Великий король Пітер?
— Та ні, — відгукнувся Едмунд. — Вони були нарнійськими з давніх-давен — ще за часів Білої Відьми. Узагалі-то нікому так досі й не відомо, за яких обставин острови ввійшли до складу нарнійських володінь. Якщо це врешті-решт з’ясується і виявиться не понадміру нудним, то про це можна буде написати справжнісіньку окрему книжку.
— Сір, накажете причалити? — запитав Дрініан.
— Напевне, на Феліматі нам робити нема чого, — сказав Едмунд з виглядом дойди. — У наші дні він був практично незаселеним та, скидається, залишився таким і досі. Більшість остров’ян живе на Дорні й на Аврі (так зветься третій острів). А на Феліматі лише пасуть овець.
— Тоді, мабуть, обійдемо мис і висадимося на Дорні, — сказав Дрініан. — Що ж, доведеться веслувати.
— Шкода, що ми не підійдемо до Фелімату, — посумнішала Люсі. — А мені так кортіло побродити там босоніж по траві… Це одне з тих рідкісних місць, де самітність не крає, а радує.
— Я б теж залюбки розходив ноги, — сказав Каспіан. — Знаєте що? А нехай нас відвезуть туди на шлюпці, ми пройдемо через острів на своїх власних, а «Зоряний мандрівник» підбере нас із того боку!
Якби в Каспіана була хоча б половина того досвіду, який він набув під час дальнього плавання, то, швидше за все, він би утримався від такої пропозиції. Але на той момент і йому, й решті ця думка здалася досить-таки слушною.
— Ой, давайте! — зраділа Люсі.
— Ти з нами? — запитав Каспіан Юстаса, котрий саме вийшов на палубу, обережно несучи перед собою перев’язану руку.
— Я ладен на все, що завгодно, тільки б швидше геть із цієї осоружної посудини!
— Осоружної? — нахмурився Дрініан. — Що ви хочете цим сказати?
— У цивілізованих країнах, таких як моя, — поважно сказав Юстас, — кораблі такі великі, що коли перебуваєш усередині, то навіть і не помічаєш, що ти в морі.
— Але яка втіха від таких подорожей? — вразився Каспіан. — Краще вже взагалі сидіти у чотирьох стінах на березі вдома. Що ж, розпорядіться, аби спустили шлюпку, мілорде, — повернувся він до капітана.