Ведмеже місто
- Автор: Бакман Фредрик
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книголав
- ISBN: 978-617-7820-08-5
- Переводчик: Софія Волковецька
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ведмеже місто». Краткое содержание книги:
Міра розлючено підхоплюється зі свого крісла, але в останню мить стримується, щоб не пожбурити горнятком з кавою у стіну.
— Я не дозволю їм виграти! Якщо я не виграю в суді, тоді знайду інший спосіб!
— Ти про що? — стривожено запитує колега.
— Я візьмуся за підприємство його старого, за підприємства їхніх друзів, я розкопаю все лайно, яке вони колись приховали, кожен бухгалтерський звіт і кожну декларацію, я їм влаштую. Я задовблю їх навіть за нещасну кулькову ручку, яку вони забули вписати до декларації десять років тому!
Колега нічого не каже. Голос Міри гримить на весь кабінет:
— Я піду в атаку на всіх і все, чим вони дорожать, я буду захищати своїх дітей, чуєш мене? Я БУДУ ЗАХИЩАТИ СВОЇХ ДІТЕЙ!
Колега встає і з ноткою розчарування каже:
— Так починаються війни. Одна сторона захищається, іншій доводиться захищатися ще більше, а потім ми плутаємо власний страх із загрозою від чужих. А тоді стріляємо одне в одного.
Після цього горнятко таки летить у стіну.
— ЧОРТ, ЦЕ Ж МОЯ ДИТИНА!
Колега заплющує очі. Вони в неї широко посаджені.
— Напевно, саме тому ти мусиш знати, чим відрізняється помста від правосуддя.
Ана відчиняє двері. Батько з собаками у ветеринара, будинок порожній. Перед нею стоїть Майя, міцно обхопивши себе руками. Вони не знають, плакати їм чи сміятися, кричати чи жартувати — що з цього дасть їм більше шансів вижити.
— Я скучила за твоїм надокучливим писочком, — врешті шепоче Майя.
Ана всміхається.
— А я скучила за твоєю жахливою музикою.
У Майї тремтить нижня губа.
— Я не хочу вплутувати тебе у це. Просто намагаюся тримати тебе якнайдалі.
Ана кладе руки Майї на плечі.
— Я твоя сестра. Хіба я можу стояти осторонь?
Майя довго дивиться на Ану, аж пече в очах.
— Я просто намагаюся тебе захистити.
— Ти все життя намагаєшся мене захищати, і знаєш, що я тобі скажу? Фігово у тебе виходить! Я ж бахнута на всю голову, тому — як думаєш, твій захист працює чи не дуже?
Дівчата заходяться сміхом.
— Яка ж ти дурепка, — шморгає носом Майя.
— Але ніхто не любить тебе так, як я, ідіотко. Ніхто!
— Я знаю.
Очі Майї блищать, коли вона запитує:
— Давай підемо в ліс постріляти? Мені…
Зараз вона обманює, а такого в них з Аною ще ніколи не було.
— …мені треба трохи відволіктися. Просто треба… коли стріляєш, це так розслабляє. Я подумала, що це допоможе мені позбутися від… агресії.
Ана довго дивиться на подругу. Може, вона розуміє, що раптовий інтерес Майї до зброї насправді пов’язаний з іншим, а може, й ні. Але вона справжня подруга, тому просто приносить дві рушниці і нічого більше не запитує.
Рамона ставить долоні на барну стійку. Дивиться на двох чоловіків.
— Це комерційний заклад.
— Що? — не розуміє Фрак.
Але Ердаль з терплячою посмішкою спокійно сідає на стілець.
— Вона хоче, щоб ми щось замовили. Хай так. Налий нам твого найкращого віскі, тоді поговоримо.
Рамона наливає віскі, Ердаль не марнує часу:
— Знаєш, хто я?
Рамона пирхає і випиває до дна свою склянку. Ердаль вважає це ствердною відповіддю. Береться за свою склянку і з першим ковтком ледь не спльовує все за стійку.
— Що за чорт… то це твоє НАЙКРАЩЕ віскі?
Рамона хитає головою:
— Це найгірше віскі.
Фрак відпиває зі своєї склянки, навіть не скривившись. Навіть виглядає задоволеним. Але смакові рецептори в нього функціонують так само справно, як регулятор гучності його горла. Ердаль з огидою відсуває від себе склянку.
— Тоді налий нам, будь ласка, найкращого віскі. Це нагадує розчин, яким чистять човни.
Рамона згідливо киває. Ставить перед ними чисті склянки. Наливає віскі з тієї самої пляшки. Ердаль аж витріщився на неї. А Фрак не може стримати хихотіння:
— У «Хутрі» лише один сорт віскі.
Майя з Аною ідуть углиб лісу, так далеко, що навіть Аниному татові довелось би кілька днів шукати їхні тіла. А тоді починають стріляти, постріл за пострілом. Ана час від часу поправляє Майї плече і лікоть, нагадує, як затримувати подих і при цьому не переставати дихати. Тоді запитує:
— Ну добре… тоді так: прожити у Бйорнстаді все життя до старості чи переїхати будь-куди, але померти того ж року?
Відповіддю Майї стає наморщене чоло і загалом обличчя, що виглядає, як пожмакана серветка. Ана знизує плечима.
— Дурне запитання?
— Трохи так.
— Майє, ми виберемося звідси. Я не дозволю, щоб ми тут застрягли. Ми переїдемо до Нью-Йорка, ти підпишеш контракт на запис, а я буду твоєю менеджеркою.