Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Разом із Софією до Москви прибув її «особенный Двор чиновников и служителей», а з ними ще кілька тисяч священиків, гармашів, будівельників та інших фахівців.
Показово, що коли «Иван Фрязин (один із прибулих з Софією. — В.Б.), возвращаясь в первый раз в… (Московію через Венецію, розповів Дожу Миколі Труно. — В.Б.) о тесных связях… (московитів з татарами. — В.Б.) Золотой Орды, (Дож. — В.Б.) вздумал отправить туда Посла через Москву, чтобы склонить Хана к нападению на Турцию. Сей Посол, именем Иван Батист Тревизон, действительно приехал в нашу столицу с грамотою от Дожа к Великому Князю и с просьбою, чтобы он велел проводить его к Хану Ахмату… Иоанн… в гневе своем… велел Фрязина оковать цепями, сослать в Коломну, дом разорить, жену и детей взять под стражу, а Тревизона казнить смертию» [13, т. VI, с. 251].
Хоча все обійшлося і нікого не стратили та не спалили, але бачимо показову реакцію московського князя Івана III, на чиєму боці він був.
Туреччина, спостерігаючи такий потяг московитів до химерної величі, вирішила підіграти Москві. Тим більше, що ця химерна велич аж ніяк не чіпала мусульманський світ — Османську імперію та Кримське ханство. Османи підтримали Московію, можливо, навіть підказали їй цю ідею — очолити християнський світ в ролі візантійських спадкоємців. Таким чином, Велике Московське князівство автоматично залучалося до троїстого союзу та співпраці з Османською імперією і Кримським ханством.
Та слід пам’ятати: з 1238 року Московія, а в ті часи ще Ростовсько-Суздальська земля, входила до єдиної держави — Золотої Орди, де абсолютно вся документація велася на тюркській (уйгурській) мові.
Тому першим всеохопним фальшуванням московитів стало переписування всіх давніх документів Золотої Орди із тюркської (уйгурської) мови на староболгарську, церковну. Саме тією мовою були написані церковні тексти та правилася Божа служба у храмах і церквах. Послухаємо сучасного російського історика А.В. Пушкарьова «XV век. Ханы и катаклизмы»:
«Доктор исторических наук, профессор Казанского Государственного университета М.А. Усманов, рассматривая уцелевшие татарские ярлыки, имеющиеся на территории СССР (книга «Жалованные акты Джучиева Улуса» писалась им в советское время), приходит к неутешительным выводам. Профессор говорит, что все ярлыки — это копии — недоделки чего-либо… Для написания использованы новая бумага, новые стили письма, новые почерки, новая орфография и фонетика, в документах огромное количество орфографических ошибок. То есть если говорить по-русски — это подделки.
Не даром сборник ханских ярлыков русским митрополитом изначально… был составлен на русском языке. Нигде никаких оригиналов, только их «переводы». Палеографический анализ показывает, что изначально ярлыки писались уйгурицей. Похоже, что их содержание было настолько опасным для церкви (московської. — В.Б.), что их оригиналы не существовали уже в XV в. …Московская Русь (Московія. — В.Б.) тоже использует уйгурицу. Несмотря на старательное уничтожение оригиналов, кое-что все же осталось. В подлиннике грамоты Василия Темного 1435 года есть надписи уйгурским шрифтом. В духовной грамоте 1453 царицы Софьи… дата написана по-уйгурски… На грамоте Никиты Козлова на Ивана Павлова, которого первый купил себе «в полницу», 23 мая 1494 года стояла печать дьяка с подписью уйгурскими буквами…» [136, Інтернет].
Уже до середини наступного століття «московська братія» майже повністю закінчила перший етап фальшування.
Послухаємо:
«Коли 1566 року посли Сигізмунда Августа (польського короля. — В.Б.), посилаючись на хроніки, нагадали про залежність Московської держави від Орди, то у відповідь від дяка П. Григор’єва почули: «І ми того не чули, щоб татари Москву воювали, того не написано ніде, а в свої хроніки що захочете, те й пишіть!» [83, с. 17].
Отака логіка московитів з давніх-давен: визнають тільки свої фальшивки. Та ще й світ хочуть переконати в тому.
Але фальшували не тільки писемні пам’ятки. Ми пам’ятаємо, що вінчання Софії Палеолог з Іваном III відбулося у дерев’яному кремлівському соборі. Кам’яних церков у 1472 році на території Московського кремля не було. Та й сам кремль був старий, обсипаний земляним валом замість стін. Тому, за наполяганням дружини Івана III Софії Палеолог, з Європи привезли архітекторів, мулярів, художників, ливарників та інших фахівців, які під наглядом та за вказівками візантійців — челяді Софії — розпочали будувати на теренах кремля церкви та мури навколо нього.