Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Зазначимо, що місце битви вибрав особисто головнокомандувач московського війська боярин Іван Челяднин.
«27 и 28 августа на переправах через Березину и Бобр литвины уничтожили передовые заставы московитов и направились к Орше. Московский воевода Иван Челяднин решил не распылять свои силы, а дать генеральное сражение, чтобы уничтожить армию ВКЛ одним ударом. Он отходил на восток в поисках подходящего места для битвы, пока не нашел таковое в четырех верстах от Орши, возле небольшой реки Крапивны, одного из притоков Днепра. Тут и стали лагерем его войска, поджидая литвинов» [173, с. 189–190].
«Гетман пришел к Днепру в ночь с 7 на 8 сентября и с ходу начал переправу. Конница преодолела реку вплавь и прикрыла наводку мостов. Пехота и артиллерия перешли по двум понтонным мостам (в качестве понтонов литвины использовали хорошо законопаченные и просмоленные бочки, соединив их цепями и привязав к ним веревками бревна)» [173, с. 190].
Наводячи цитати, автор дав можливість переконатися читачам, що:
1. Місце битви обирали московити.
2. План битви був схвалений заздалегідь.
Московські байки про те, що треба було вдарити по війську князя Острозького під час переправи, не варті щербатої копійки, звичайно, московської. Вночі, в суцільній темряві, перебуваючи за кількасот метрів від переправи, московити аж ніяк не могли визначити кількість війська на берегах Дніпра. Крім того, переправляючись двома наплавними мостами, князь Костянтин Острозький, без сумніву, всю навколишню територію тримав під артилерійським прицілом. Тому всі оті московські базікання про «дурного боярина Челяднина» та «його розумних помічників» — є звичайними імперськими «доважками брехні». Московія у тій битві, 8 вересня 1514 року, не мала жодного шансу на перемогу. Кремль головні причини поразки завжди приховував, дозволяючи своїм та чужим дилетантам поширювати другорядні міфи-вигадки.
Головною причиною поразки московських військ у битві 1514 року під Оршею була московська відсталість. Український гетьман Костянтин Іванович Острозький (Галицький) вперше у баталії під Оршею застосував польову артилерію. Що давно практикувала Європа, і з чим вперше на полі битви зіткнулися московити. Вперше! Московія у ті роки при допомозі європейських гармашів тільки вчилася застосовувати, як тоді говорили, — «огнестрельный снаряд» при штурмі та захисті фортець. Вони, московити, й думки не мали, що тим «огнестрельным снарядом» хтось почне стріляти на полі бою.
Ось що писав М.М. Карамзін в розділі «Состояние России. Г(оды) 1462–1533»:
«Конница составляла главную силу; пехота не могла с успехом действовать в степях против неприятелей конных. Оружием были лук, стрелы, секира, кистень, длинный кинжал, иногда меч, копье… Пушки не считались весьма нужными в поле; вылитые итальянскими художниками для защиты и осады городов, они стояли неподвижно в Кремле на лафетах. В битвах мы надеялись более на силу, нежели на искусство…» [13, т. VII, с. 109].
У тих роках Москва вперше пробувала наздогнати Європу. Далі таких спроб було — десятки. Звичайно, Московії іноді вдавалося наздогнати передові країни Європи в технічному розвитку. Особливо — у військовій сфері. Але такий стан тягнувся недовго. Будучи воєнно-тоталітарно-загарбницькою державою, Москва, безумовно, завжди відставала та знову кидалася в перегони. І так тривало завжди.
Коли сьогодні хтось стоїть на роздоріжжі і не знає куди йти: чи до Європейського Союзу, чи до Митного, я подумки собі нагадую, що Кремль може нам запропонувати минуле: рискаль, шуфлю, кайло, ломик, кувалду, балалайку і щось подібне. Європа нам запропонує: «Зінгер», «Шкоду», «Мерседес», «Цейс», «Пежо» і так далі. Навіть найгірші зразки європейської продукції кращі за російські балалайки і «Москвичі», не кажучи про їхнє табірне кайло. А ще ж існують «московські братні обійми».
Та повернімося до битви 1514 року.
«Когда солнце встало, все литовское войско уже стояло перед московитами. Его боевой порядок имел две основные линии: в первой стояла конница (в два эшелона), во второй находились пехота и артиллерия. Левый фланг первой линии составила тяжелая польская конница;.. правый — литвинская легкая кавалерия… Пехотинцы расположились в несколько шеренг друг за другом, несколько сотен их были вооружены пищалями (рушницами). Половину своих пушек гетман поставил в центре пехоты, другую — на правом фланге за литвинской конницей» [173, с. 191].