Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
Суттєву допомогу такому рухові надавали і російські державні структури. Комісія Ради Федерацій з питання щодо правового статусу Севастополя дійшла висновку, що Росія повинна “прямо і відкрито” заявити про свої історичні права на Севастополь і не приховувати розходжень з Україною. Комісія також пропонувала виділити Севастополь в “окрему територіальну одиницю зі спеціальним міжнародним статусом”, а також вирішення проблеми міста “шляхом створення адміністративного управління Севастополем під юрисдикцією СНД”.
Такі заяви носили, звичайно ж, провокаційний характер. Піти на обговорення їх означало б для України відступити ще на крок від своєї позиції стосовно Севастополя, визнати спірність території, а загалом і визнати існування аморфної СНД. Фатальним для міста та його жителів було б подвійне підпорядкування. Ми добре знали, до чого призвело подвійне підпорядкування ЧФ, який де-факто залишався російським. Таким міг би виявитися і Севастополь.
На подібні заяви окремих політиків в Росії офіційна Москва чи продовжувала мовчати, чи мимохідь говорила про відсутність претензій. У наявності були добре помітні методи подвійних стандартів, коли хтось з політиків Росії озвучує територіальні претензії до України (зупинення поділу Чорноморського флоту, належність Севастополя Росії і т.д.), а офіційний Кремль заявляє про відсутність будь-яких територіальних претензій. З послабленням присутності в Україні висловлювала свою незгоду і російська військова верхівка, яка йшла в руслі тієї ж політики подвійних стандартів.
Протягом 25—26 березня російські військові літаки-”шпигуни” буквально тероризували український повітряний простір поблизу Одеси. Про те, що вони кружляли над нашою землею з розвідувальною метою, повідомили самі російські засоби масової інформації. Два літака ТУ-22, що піднялися з російського аеродрому в Самарській області, ввійшли в повітряний простір Чорноморського узбережжя України. На запити не відповідали. На перехоплення піднялися українські винищувачі. Після цього російські літаки змінили курс і пройшли за 2—3 кілометри від українського острова Зміїний. Це була явна провокація, яка тільки чудом не закінчилася трагедією для російських пілотів і конфліктом між двома країнами. Українська сторона проявила в цьому випадку виняткову стриманість. Важко сказати, чим би така зневага до існуючих правил закінчилася для російських літаків, якби вони здійснили подібне не в українській зоні відповідальності. Нашою ж реакцією на інцидент стала телеграма, направлена начальником Генштабу Збройних Сил України генерал-лейтенантом Олександром Затинайко до його російського колеги Віктора Самсонова, з вимогою, “щоб більше цього не повторювалось”. Однак 28 березня росіяни посилили угруповання і підняли ТУ-22, ІЛ-76, АН-30, АН-26 і знову прийшли в українську зону відповідальності. Літаки самостійно і без попередження змінювали висоти, створюючи тим самим передаварійну ситуацію в повітрі, після чого виникла передумова зіткнення. Довелося більше ніж на годину закрити міжнародний аеропорт “Одеса”. У повітря були знову підняті українські винищувачі.
Інакше як провокацією неможливо було назвати дії російських літаків, що стосуються українського сторожового корабля “Гетьман Сагайдачний”. Літаки імітували атаку нашого корабля, який був у тому районі після проведених спільних маневрів з кораблями постійного оперативного з’єднання НАТО на Середземному морі. Це з’єднання, до складу якого увійшли фрегат УРО Греції “Ідра”, фрегати УРО ВМС ФРН “Нідерзаксен”, Італії “Еуро”, Нідерландів “К. Доорман”, Турції “Адатепе”, США “Карр” та есмінець фрегат УРО ВМС Великобританії “Бірмінгем”, перебувало з неофіційним візитом в порту Одеса з 23 до 28 березня.