Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
Можливість здійснення цього історичного походу нашими бойовими кораблями багато в чому була зумовлена активною участю ВМС України в міжнародній програмі “Партнерство заради миру”, все міцніючим двостороннім співробітництвом з американською стороною, наданою матеріальною допомогою США.
Дуже насиченим було бойове навчання і в Середземному морі. Тут проведено низку навчань спільно з кораблями США, Iталiї та деяких інших країн. Під час стоянки в порту Гiбралтар українські моряки провели стрільби на полiгоні разом з англійськими колегами.
Напружене бойове навчання, тисячі похідних миль, зустрічі й спільні навчання з моряками багатьох іноземних кораблів стали доброю школою виучки наших моряків. Проте найзнаменнішою подією, що залишиться в пам’яті українських військових моряків і в історії ВМС України, став сам візит до порту Норфолк, який проходив з 11 до 18 вересня 1996 року. Американські моряки, жителі Норфолка, інших міст штату Вiрджiнiя дуже тепло прийняли українських військовослужбовців.
Цей візит, безперечно, відіграв важливу роль у дальшому зміцненні дружби і взаєморозуміння не тільки між військовими моряками України і США, а й між народами двох країн. Він мав і неоціненне політичне значення, продемонстрував усьому світові, що Україна є незалежною великою морською державою і будує гідний її військово-морський флот.
Ще одним підтвердженням цього стала участь двох малих протичовнових кораблів ВМС України “Чернiгiв” та “Вiнниця” у спільних з кораблями румунського, турецького, американського і грецького флотів навчаннях “Класика-96”. На маневрах було відпрацьовано завдання охорони кораблів з гуманітарним вантажем, евакуації мирного населення з району бойових дій, рятування на морі.
В осінні дні 1996 року не раз українські полiтики та військові повторювали слова про те, що Військово-Морські Сили України відбулися. Всім нам у душі, зрозуміло, хотілося цьому вірити, але кожен з нас добре знав, що до створення повноцінного національного флоту було ще далеко. У Севастополі українські ВМС не мали майже нічого: ні об’єктів, ні потрібної кількості кораблів. Російські політики, як і раніше, заявляли про неподільність Чорноморського флоту і належність Севастополя Росії. З Москви сипалися звинувачення на адресу української сторони про те, що вона зриває раніше досягнуті домовленості. Тому постав вибір: приймати металобрухт і дотримуватися домовленості чи все ж добитися перегляду списку кораблів і суден, що приймаються (усього 54).
Командування ВМС України добре розуміло, що приймати кораблі, які пропонуються, в такому стані не можна. На сторожовому кораблі “Безукоризненный” було припинено ремонт і виведено корабель з заводу. Виявити його фактичний технічний стан і укомплектованість озброєнням було неможливо. Так на ЧФ учинили і з тральщиком “Турбинист”, морськими буксирами МБ-30 і МБ-304. Припинено ремонт сторожового корабля “Беззаветный” та підводних човнів Б-9 і Б-380. Ці підводні човни вже не можна було відбудувати. А підводний човен СЗ-256 підлягав списанню. Крім того, на трьох підводних човнах, що повинні були відійти ВМС, не було акумуляторних батарей. Для придбання їх потрібні були б 12 млн. доларів США. Не були в строю призначені для передання ВМС кабельне судно, малий протичовновий корабель, ракетний катер Р-15 і торпедолов.
Тактику “випаленої землі” знову застосовувало російське військове керівництво в стосунках з нами. Ми не сумнівалися, що в Севастополі нам дістануться такі самі, як і в Донузлаві, розграбовані й приведені в несправність кораблі та не придатні для використання об’єкти. Неоголошена війна тривала, і здавалося, їй не буде кінця.
За п’ять років такої неоголошеної війни зруйновано багато що. Україна зазнала величезних збитків, їй майже нічого не дісталося з матеріальних цінностей при поділі Чорноморського флоту. Та й те, що можна було взяти цілим і неушкодженим у кінці 1991 — на початку 1992 року і чим після цього по-господарському розпорядитися, через п’ять років прийшло до нас у вигляді купи металу, голих стін з розібраною підлогою та вийнятими віконними рамами.
А найгірше було те, що Україна, маючи на своїй території Чорноморський флот, не здобула справжньої незалежності. Окрім того, нестабiльна обстановка в місцях дислокації ЧФ не сприяла повноцінному економічному розвиткові. В нестабiльні райони роками не вкладалося потрібної кількості грошей для конверсiї військових підприємств, через що, врешті-решт, страждали люди, втрачали робочі місця. Гинули й ті підприємства, що працювали на флот, бо не мали одного справжнього хазяїна.