![Празький цвинтар [без ілюстрацій] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/6/7/9/prazkij-cvintar-bez-ilyustracij-download.jpg)
Празький цвинтар [без ілюстрацій]
- Автор: Эко Умберто
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0, 978-966-03-5749-5
- Переводчик: Ю. В. Григоренко
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Празький цвинтар [без ілюстрацій]». Краткое содержание книги:
І тепер, наче за нашою власною вигадкою, на користь Діани з'явилася загадкова кармелітка з міста Лізьє, що, незважаючи на молодий вік, мала славу святенниці. Ця сестра Тереза Дитяти Ісуса та Святого Лику[276], отримавши примірник звірянь навернутої у віру, так була зворушена, що зробила Діану героїнею своєї театральної оперети «Тріумф смиренності», яку вона написала для своїх сестер й у якій серед персонажів була навіть Жанна Д'Арк. Вона прислала Діані свою світлину у костюмі Жанни Д'Арк.
Поки спогади Діани перекладали все новими й новими мовами, генеральний вікарій Рима Пароккі радо вітав жінку з наверненням, яке називав «чарівним тріумфом милості», папський секретар Вінченцо Сарді написав, що Провидіння дозволило Діані стати адепткою того таємного товариства, аби потім краще його придушити, а в «Католицькому Суспільстві» стверджували, що Діана Воґан, повернувшись з обіймів тіні до святого світла, наразі використовує свій досвід на службу церкві, оприлюднюючи матеріали, які не мають собі рівних у правдивості та користі.
Я чимраз частіше зустрічав Батая у будинку в Отьої. Які у них з Діаною були стосунки? Інколи, несподівано завітавши в Отьой, я заставав їх, здивованих, в обіймах одне одного. Діана при цьому витріщалася у стелю, маючи вигляд абсолютного раювання. Та, можливо, вона щойно ввійшла у свій другий стан і після сповіді насолоджувалася своїм цілковитим очищенням. Утім, значно більше підозр викликали у мене стосунки Діани та Таксиля. Щораз, коли я несподівано з'являвся у будинку, я бачив Діану, яка була на дивані розперезана й обіймала Таксиля, що сидів із синюшним обличчям. Чудово, думаю, хтось же має вдовольняти тілесні жадання «лихої» Діаниної подоби, бо я цього не хотів би. Мати фізичні стосунки з жінкою — це вже річ бентежна, а уявіть, якщо ще й з божевільною.
Коли я приходжу до Діани, що перебуває у «цнотливій» подобі, вона сидить, схиливши мені голову на плече, ридає, й просить втішити її. Тепло, яким віддає її тіло коло мого плеча, подих на моїх щоках, від якого віє каяттям, — від усього цього моїм тілом пробігає тремтіння, й я, враз відсторонившись, закликаю її піти преклонити коліна перед святим образом і благати прощення.
У паладійських колах (чи існують вони насправді — здається, численні анонімки засвідчують це, поза тим, аби щось дійсно виникло, тільки й треба, що говорити про це) тихцем погрожують на адресу зрадниці Діани. Тим часом щось трапилось, але ця подія повсякчас вилітає мені з голови. Відразу так і кортить сказати: помер Буллен. Та я, ніби в тумані, пригадую, що він був поряд з Діаною ще й пізніше.
Я надто багато хотів від своєї пам'яті. Треба перепочити.
23. Дванадцять років гарного життя
Зі щоденника за 15–16 квітня 1897 року
Наразі не лише ті сторінки, на яких у щоденнику писав Далла Піккола, стають майже несамовито сплутані із записами Симоніні, хоч часто обидва пишуть про одне й те саме, а й записи, власне, самого Симоніні стають переривчастими, ніби часом йому важко згадати різні події, місця та людей, з якими він зустрічався й де бував протягом цього самого періоду. Відтинок часу, який відтворює Симоніні (нерідко плутаючи події, які цілком очевидно сталися не перед, а після), стосується подій починаючи від уже згаданого навернення Таксиля й до року 1896-го чи 1897-го. Щонайменше дванадцять років описано плетеницею приміток, декотрі з яких записано майже як стенограму, ніби автор боявся загубити спогади, що несподівано виринали у його голові, почергово змішуючи їх з переказами окремих розмов та трагічних подій.
Отож Оповідач, як з'ясувалося, позбавлений тої врівноваженої vis narrandi[277], котрої, виявляється, не додержуються вже навіть ті, хто пише щоденники, обмежиться тим, що розділить спогади на окремі розділи, так, ніби описані події мали місце одна за одною чи траплялися окремо одна від одної, хоча, найімовірніше, ці події відбувалися одночасно, як-от відразу по розмові з Рачковським Симоніні того ж вечора мав зустріч з Ґав'ялі.
276
Св. Тереза з Лізьє (1873–1897), Св. Тереза Дитяти Ісуса і Святого Лику (в миру Тереза Мартен) — католицька свята, монахиня-кармелітка, одна з трьох жінок, що удостоєна титулу Учитель церкви. Книжка «Історія однієї душі», що була видана через рік після смерті Терези й передавала її приховане внутрішнє життя, мала надзвичайний успіх і стала всесвітньо відомою. Місце її поховання є другим після Лурду за кількістю паломників за рік у Франції.
277
Чіткість, яка необхідна при переказі будь-чого (лат.).