Празький цвинтар [без ілюстрацій]

У потрібний момент, завдяки моїй наполегливості, Батай присвятив чималенький розділ участі євреїв у таємних масонських товариствах, дійшовши аж до окультистів вісімнадцятого століття, стверджуючи, що існують півмільйона масонів-євреїв, котрі таємно входять у союз з офіційними масонськими товариствами, але їхні ложі не мають назви, лише номер.

Ми зробили це саме вчасно. Здається, у той період у якійсь газеті стали використовувати один чудовий термін — «антисемітизм». Тепер ми ставали частиною «офіційної» течії, й несподівана недовіра до євреїв віднині ставала доктриною, як християнство чи ідеалізм.

На наших засіданнях Діана теж була присутня, й якось, почувши назви, які ми вигадували для єврейських спільнот, вона кілька разів повторила: «Мелхіседек, Мелхіседек»[275]. Але що ж вона пригадала? А потім жінка повела далі: «Під час зібрання патріархів… відзнакою масонів-євреїв… був срібний ланцюжок із золотою дощечкою, а на ній був напис, який репрезентує скрижалі Закону… Мойсеевого закону».

То була вдала думка, й ось уже наші євреї збираються у храмі Мелхіседека, аби обмінятися знаками опізнання, паролями, присягами та вітаннями, котрі мали обов'язково носити єврейський характер, як-от «Ґразім Ґаізім», «Яван Абадон», «Бамакек Бамеарак», «Адонай Беґо Ґальколь». Певна річ, у ложі тільки те й робили, що сипали погрозами на адресу Святої римської церкви та самого Адоная.

Таким робом Таксиль (прикриваючись ім'ям Батая на обкладинці) і задовольняв своїх роботодавців з духівництва, і не дратував своїх єврейських кредиторів. Навіть попри те, що тепер Таксиль уже міг віддати їм свій борг, адже за перші п'ять років він отримав триста тисяч франків (чистого прибутку), з яких, серед усього іншого, шістдесят тисяч пішли до моєї кишені.