Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Чи дами дуже здивовані, що бачать його в Парижі, безтурботно спитав він обох, а потім — чи їх не пограбовано. Ні? А втім, і їхній бакалійник мав би їм сказати, що в нього ніхто й крихти не взяв, не заплативши, — навіть послідуща потолоч, що увійшла до міста з військом.
— Що ви на це скажете, люба кузино?
Мадам де Монпансьє відповіла:
— Величносте! Ви справді великий король — милосердний, великодушний і шляхетний.
«І оцей страчує мене в моїх снах!» — подумала вона розчаровано й дала собі слово більше не снити. А він вирішив, що вона боїться, і трохи подражнився з нею. Певне, вона проклинає пана де Бріссака за те, що здав йому столицю? Та вона запевнила, що тільки воліла б, щоб це зробив не Бріссак, а її брат Майенн. А він весело вигукнув:
— Цього мені задовго довелось би чекати!
Під час розмови герцогиня помалу випростувалась: його проста поведінка збурювала в ній гордість. Може, він нічого не знає про те, що часом коять жінки уві сні? Він тямить тільки державні справи, і який же він мізерний супроти тої пристрасті, що вона марнувала на нього! Аж шкода. Чи, може, він усе-таки хоче знищити її? Тоді вона не дозволить йому гратися з нею й далі.
— Величносте! — холодно сказала вона. — Переможець ніколи не здійснює того, чого від пього чекають.
Він скипів:
— A то перед кожним будинком стояв би ешафот! — вигукнув гнівно; він і сам не думав, що може так спалахнути.
Герцогиня знітилась у кріслі й заплющила очі. Анрі відступив на крок, потім ще на кілька — так би й пішов. Але пані де Немур затримала його.
— Невже ви не бачите, що вона недужа й стара? — шепнула вона. І раптом ухопила його за руку: — Але ви поблідли, а рука у вас гаряча. Вам самому недобре.
— Мені недобре, — повторив він. — Але я так ніколи й не міг цілком звикнути до того, що в мене є вороги не тільки на бойовищі.
Пані де Немур сказала материнським тоном, немов матрона, ще захоплюється атлетом:
— Хіба ж могли б ви стати великим, якби не мали ворогів!
Тоді він лайнувся — своєю давньою, не зрозумілою для інших лайкою, яку вигадав сам, — і вигукнув:
— Хай кожен пошукає в собі самому, там він знайде досить такого, що треба побороти. А мені хай дадуть робити моє діло, я прагну чогось більшого, ніж тільки остерігатись убивць.
Не для того він сюди прийшов, щоб говорити такі речі, подумалось йому. Він приклав тремтячу руку до скроні й глянув на папі де Монпансьє; та вже оговталась, і її широко розплющені чорні очі дивляться прямо на нього.
— Люба кузино, — Анрі говорить по-дружньому, як на початку. — Мені спекотно. Я б чимось закропився, коли ваша ласка. Трішечки компоту, і все.
Герцогиня підводиться й іде до дверей. Він хоче її зупинити: нащо ж самій іти? Але пані де Немур каже:
— Величносте, вона не повернеться, а пришле когось перепросити вас.
Але вона повернулась у супроводі слуги, що ніс миску. В ній був компот з абрикосів; герцогиня зачерпнула його з миски й піднесла ложку до рота. Але Анрі схопив її за руку:
— Тітусю, як ви могли подумати! — З переляку він назвав її так, бо вона справді була йому тіткою.
— Як? — здивувалась вона. — Невже я ще не досить зробила, щоб стати підозрілою?
— Ніхто вас не підозрює,— і Анрі вже ковтнув ложку компоту. Пані де Немур намагалась ніби ненароком штовхнути його, щоб компот вилився додолу. Вона вважала за можливе, що туди всипано отрути, і аж побіліла, коли король ковтнув його. А він думав: «Невже ця фурія чогось туди підсипала? Тоді вона й сама ладна була отруїтись. Ну, що сталось, те сталось. Я не в такому настрої, щоб труситись від страху». І доїв компот.
Пані де Монпансьє раптом зітхнула:
— Ох! Нам треба стати вашими слугами. — І в неї вирвалося здушене, безмежно болюче ридання. Анрі зітхнув з полегкістю й попрощався з обома дамами: він аж упрів, розмовляючи з ними. Любу кузину він запросив до Лувру. Коли він згодом святкуватиме урочистий в'їзд до своєї столиці, хай вона неодмінно буде присутня. А коли ж це буде, спитала пані де Немур.