Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
— Ваша величність це знає,— сказав Роні не принижено й не підлесливо, щоб не зрівнятись із звичайними придворними. — Ви схоплюєте все напрочуд легко й тонко, я таким похвалитись не можу. — А проте виклав свою програму, спочатку щодо сільського господарства. Одна з вимог була — очистити шляхи від розбійників.
— Це я пообіцяв і своєму аптекареві,— докинув Анрі.
— Як ви вже зауважили, величносте, я не приніс вам нічого нового. Браконьєри — це ті самі розбійники. Треба повісити кількох, як осторогу для всього селянського бидла, що полює в королівських лісах.
— А що мені робити з тими дворянами, чиї копі й собаки витолочують селянам посіви, пане де Роні? — спитав король; із його скісно нахиленого обличчя було видно, що він трохи побоюється відповіді.
— Величносте! Полювання — це давній привілей дворянства. Ваші провінційні дворяни крім цього мало що мають, а вони ж постачають вас офіцерами.
— Треба бути справедливим, — сказав Анрі. Це можна було витлумачити і так, і сяк. Але дальші слова він вимовив із притиском, а голову випростав: — На селянах непосильний тягар.
— Ось, — тільки й відказав Роні; погортав свої папери й підніс королю сторінку. Заглянувши в неї, Анрі поблід.
— Так докладно я цього не знав, — промурмотів він. — Погане діло.
— Величносте, тут нема нічого нового. Нове тільки те, що тепер у нас досвідчений і відважний король. Він ще давно не боявся в своєму маленькому королівстві Наваррі, навіть і під час війни, робити те, що має зробити зараз.
— Війни більш не буде, — рішуче сказав Анрі.— Я не хочу воювати з власними підданими. Краще я повикупляю свої провінції, хоч би довелось іти жебрати до Англії чи до Голландії. Руан і Париж коштували мені викупу. Ви знаєте, якого, і знаєте, чи довго ще можна так робити.
— Звичайно, — Роні кивнув головою і обвів поглядом голу кімнату, яка тільки підсилювала враження тимчасовості й ненадійності. Але Анрі відмів геть усі сумніви.
— Хай буде, що буде, але податки з селян треба зменшити на третину.
Великий рахівник мовчки показав йому готовий, ретельно розроблений план, що передбачав поступове зменшення податків із селянства. Анрі прочитав і сказав:
— Навіть не на третину. І розтягнено на кілька років. Цим я свого селянства не здобуду.
Ще одна сторінка перегорнулась ніби сама собою. Там були перелічені внутрішні мита, що відгороджували провінцію від провінції й душили торгівлю виробами сільського господарства. З усіх колонок цифр ця була найгустіша.
Анрі ляснув себе по стегну.
— Оце для мене новина. Тут я наведу лад. Пане де Роні, ви той, хто мені потрібен.
Ці його слова почув не тільки Роні. В ту саму мить відчинилися двері, і на порозі стала люба владарка. Щирому слузі не сподобалося, що їх перебили, проте він низько вклонивсь. А Анрі поквапився назустріч їй. Поважність і стурбованість умить покинули його, і він урочисто ввів її до кімнати.
— Люба владарко, ми страшенно раді, що ви прийшли, — сказав він.
— Величносте, той, хто вам потрібен, — це пан де Роні,— відказала вона, і страдницька усмішка її віддалась болем у його серці, але й сповнила його щастям. — У вас із ним важливі справи. А я хотіла тільки побачити вас.
На це він церемонно відповів:
— Пані, там, де з'являєтесь ви, кожен, навіть пап до Роні, забуває, що він хотів сказати.
— Величносте! — вигукнув пан де Роні.— Я б сам у цьому признався, якби ви не випередили мене. Стільця для ласкавої пані! — гукнув він і, перше ніж з'явився служник, сам побіг по стільця. Повертаючись до кімнати, він застиг на порозі й хотів було відвернутись. Бо король уже став на одне коліно, а на друге поставив ніжку любої владарки й гладив її. Розумний Роні збагнув, що доведеться схвалити й це. Він вніс стільця, і Габрієль сіла. Тоді подала руку королю, і той підвівся. Немовби нічого й не було, він повів мову далі.
— Це для мене новина, пане де Роні. Збіжжя не матиме твердої ціни, поки провінції будуть розмежовані митом. Я його скасую. Бо в одній провінції голодують, а в іншій селянин нічого не одержує за свою зайвину. Я скасовую мито. Моя воля така, щоб обіг товарів у всьому королівстві був вільний.
Роні розтулив був рота, але Анрі відмахнувся:
— Ви хочете сказати — сполучення. Його нема. Я його налагоджу. По всіх шляхах і путівцях мають їздити підводи, з ранку до вечора, і що дванадцять — п'ятнадцять миль мінятимуться коні.— Він постукав пальцем по оправі доповіді, яку Роні вже згорнув, ніби вона була тепер зайва.