Вибрані твори в двох томах. Том II
- Автор: Ткач Дмитро
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том II». Краткое содержание книги:
— Правда… — хлопець кидає на Ольгу гарячий погляд пломеніючих очей.
Минув рік.
У радгоспі зацвіли абрикоси.
Буйне, зелено-біле шумовиння. Його цілують золоті бджілки. Його торкаються натруджені теплі руки радгоспівців. Вони викохують кожну квіточку.
А потім зазеленіли плоди…
І ось одного дня в кімнаті Ольги зібралася юрба людей. Збуджені обличчя. Безладний гомін. Радісний сміх. Серед усіх чути голоси Олени Костянтинівни і Федора Черевичного. В нього — на простягнутих руках зо два десятки майже стиглих абрикос.
— Ось вони, Ольго Матвіївно. Перші… Куштуйте, за вами право.
Ольга відчуває, як її очі наливаються хорошими радісними слізьми. Вона обводить поглядом усіх присутніх, кімнату, повну сонячного світла і людського тепла, і пригадує перші години, проведені тут. Та кімната й не та. І люди — ті й не ті. І сама вона себе не впізнає.
Простягає абрикоси Мишкові.
Бери, їж… І не забудь цього дня. А потім і до всіх:
— Пригощайтеся, друзі.
З жартами та примовками абрикоси з'їдені. Радгоспівці розійшлись. В кімнаті знову тільки Ольга та Мишко. Вона повертається до роботи, але швидко залишає її. Підходить до Мишка, обіймає його за плечі і міцно пригортає до себе.
Сьогодні працювати вона вже не зможе…
ФЕДЬКО-КАПІТАН
1
У школі сталася надзвичайна подія.
Учителька Ганна Миколаївна мала в цей день провести контрольну з літератури, тому й прийшла до школи раніше, ніж завжди, щоб оглянути клас, упевнитися, що він чисто прибраний і свіжо провітрений.
Роздягнувшись в учительській, вона йшла коридором, трохи схвильована, — їй так хотілось, щоб роботу усі написали на «добре» і «відмінно».
Зненацька перед дверима свого класу зупинилась. У щілині замка стирчав якийсь блискучий предмет із коротеньким шнурочком, а під ним була приклеєна записка: «Обережно! Заміновано!»
Якусь мить вона німо з блідим лицем стояла нерухомо. Потім почала відходити й відходити далі від дверей. Саме в цей час зайшла групка школярів, і Ганна Миколаївна застережливо крикнула їм:
— Не підходьте! Не підходьте й близько! Там заміновано!
Діти теж злякалися, збилися біля протилежної стіни, не знаючи, що робити далі.
Ганна Миколаївна шарпнула двері до директора. На її щастя, він уже прийшов, саме скидав плащ, роздягався.
— Василю Петровичу… там… міна! — сказала неслухняними губами.
— Яка міна? Що з вами, Ганно Миколаївно? — звів на неї спокійні очі директор.
— Там… у дверях мого класу…
— Що за нісенітниця?.. Ну, ходімо, я ж на фронті був мінером, розберусь.
Дітей уже зібралося чималенько, але вони справді не насмілювались підійти близько до дверей свого класу.
Василь Петрович зупинив учительку біля учнів, а сам підійшов до дверей. Кілька хвилин роздивлявся те, що блищало в дверях, побачив, що звисає не бікфордів шнур, а недбало прив'язаний мотузок, і засміявся:
— Та яка ж це міна? Звичайний собі відстріляний патрон. Гільза. — І тут же витяг гільзу із щілинки. — Ось вона… Пускайте дітей у клас.
— У мене зараз контрольна, а діти збуджені.
— Я зайду разом з вами.
Довгенько довелось чекати, доки учні втихомиряться. Тоді директор спитав, не підвищуючи голосу:
— Хто з вас це зробив?
Повторювати запитання не довелося. Із-за парти, що біля вікна, звівся кремезненький хлопчина:
— Я, Василю Петровичу.
Клас ахнув, загомонів. Диви, як швидко признався!.. Потрібний був якийсь час, щоб учні заспокоїлись.
— Федько Ковтун?.. Що ж це ти?.. Гаразд, пиши контрольну роботу разом з усіма. А після цього зайдеш до мене… Продовжуйте, Ганно Миколаївно, — і вийшов з класу.
2
Федько зупинився перед столом директора. Розкуйовджений чуб. Ще з літа облуплений ніс. Під розстебнутою сорочкою поперек грудей сині смужечки тільника. Підперезаний флотським поясом з мідною бляхою, на якій вибито якір, а в руках — капітанка з «крабом».
Поглядає на директора зухвало, з викликом.
Василь Петрович якийсь час оглядав його з ніг до голови, раптом запитав:
— А кашкет навіщо?
— Ви ж мене виганяти будете?.. — чи то ствердив, чи спитав Федько.;— Отам і портфель з книжками у вас за дверима.
— Піди візьми портфель, — наказав директор. Федько вийшов за двері і повернувся з портфелем.
— Може, там ще «міни» є? — кивнув головою на портфель? Василь Петрович і посміхнувся.