Смілла та її відчуття снігу

Я сіла поряд із Яккельсеном. По інший бік столу сидять Фернанда і Марія. Вони раз і назавжди об’єдналися проти світу чоловіків, що їх оточує. Мене вони не помічають. Неначе вони намагаються звикнути до того, як усе буде, коли я дуже скоро перестану існувати на цьому світі.

Яккельсен утупив очі в свою тарілку. На столі поряд з ним лежить його зв’язка ключів. Поклавши на стіл ніж і виделку, я простягаю праву руку, кладу її на його ключі, повільно суну їх по столу і скидаю собі на коліна. Під столом я обмацую їх усі один по одному, поки знаходжу той, на якому три літери «К» і цифра 7. Це ключ-провідник «Кроноса», який є і в мене. Але крім цього ключа у Яккельсена є ключ з літерою «Н». Судно ремонтували в Гамбурзі. «Н» означає Hauptschlussel.[33] Я знімаю його з кільця.

Потім кладу ключі, що залишились у зв’язці, назад і встаю. Він не поворухнувся.

У себе в каюті я тепло одягаюся. Звідти йду на ют.

Я йду не поспішаючи, тримаючись рукою за поручні. Це має виглядати як прогулянка.

Відстань у Північній Гренландії вимірюється в sinik — «снах», себто кількістю ночівель, яка необхідна для подорожі. Це, власне кажучи, і не відстань, тому що із зміною погоди і пір року кількість sinik може змінитися. Це й не одиниця часу. Перед близькою бурею ми з матір’ю проїхали без зупинки від Форсе Бейдо Іїти — відстань, на якій мали бути дві ночівлі.

Sinik — це не відстань, не кількість днів чи годин. Це і просторова, і часова категорія, поняття з галузі простір-час, яке передає сукупність простору, руху і часу, що є самозрозумілою для ескімосів, але не піддається перекладу на жодну європейську розмовну мову.

Європейська відстань, звичайний паризький метр, — це щось інше. Це одиниця вимірювання для перетворювачів, для людей, які дивляться на світ виходячи перш за все з того, що світ потребує переробки. Інженери, військові стратеги, пророки. І картографи. Як я сама.

Вперше я серйозно зрозуміла метричну систему під час курсу топографії в Данському технічному університеті восени 1983 року. Ми обміряли парк Дюрехавен. З теодолітами й рулетками, і нормальним розподілом, і еквідистантою, і випадковою змінною, і дощем, і маленькими олівцями, які весь час потрібно було гострити. І з вимірюванням кроками. Наш викладач не втомлювався повторювати, що топографія починається й закінчується тим, що геодезист повинен знати довжину свого кроку.

Я знала свій крок, виміряний у sinik. Я знала, що коли нам доводиться бігти за саньми, тому що небо чорне від прихованих розрядів, проходить удвічі менше sinik, ніж коли нас тягнуть собаки по льоду, що тільки-тільки став. У тумані ця кількість збільшується вдвічі, під час снігової бурі може збільшитися вдесятеро.

Тож у Дюрехавені я сама переводила свої sinik у метри. З того самого часу, незалежно від того, йду я уві сні чи по канату, на мені чоботи з «кішками» чи вузька чорна спідниця, що змушує рухатись японським п’ятисантиметровим кроком, я завжди точно знаю, яку відстань я проходжу кожного разу, коли роблю крок.