Необхідні речі

Вона стенула плечима.

– Добре.

Урешті-решт, що вона втрачає? Кулька настільки мала, що навіть не випинатиметься з-під блузки й светра. Їй не доведеться відповідати на запитання про це, якщо ніхто не знатиме, що там, і це їй цілком підходить – Розалі Дрейк буде цікаво, а Алан, забобонний десь як пеньок від дерева, мабуть, повважає це смішним. А Нетті… ну, Нетті, певно, побожно мовчатиме, якщо дізнається, що Поллі носить чесно-пречесно магічний амулет, точнісінько як ті, що продаються в її улюбленому «Видющому оці».

– І не можна це знімати, навіть у дýші, – проінструктував містер Ґонт. – Нема потреби. Кулька з чистого срібла, вона не поіржавіє.

– А якщо зніму?

Він м’яко кашлянув у долоню, ніби засоромившись.

– Ну, цілющий ефект азки накопичується. Людині, що її носить, стає трохи краще сьогодні, ще краще завтра, і так далі. Принаймні так мені сказали.

«Хто сказав?» – замислилася вона.

– Але якщо азку зняти, людина повертається до попереднього болісного стану не повільно, а одразу, а тоді має чекати дні чи навіть тижні, щоб повернути втрачений ефект, коли вдягає азку знову.

Поллі трошки засміялася. Не змогла стриматись і відчула полегшення, коли Ліленд Ґонт приєднався до неї.

– Знаю, як це звучить, – промовив він, – але я просто хочу допомогти чим можу. Вірите?

– Вірю, – сказала вона, – і дякую вам.

Але коли Поллі дозволила йому провести її з крамниці, то почала замислюватися й про інші речі. Наприклад, був отой стан, близький до трансу, коли він опустив ланцюжок їй над головою. Також була сильна відраза до його доторків. Ці речі вельми контрастують із почуттями дружби, поваги й співчуття, які він випромінював ледь не видимою аурою.

Може, він її якось загіпнозував? Дурна ідея… але чи настільки? Вона намагалася чітко згадати, що відчула, коли вони обговорювали азку, і не змогла. Якщо він так і вчинив, це було ненавмисне і з її допомогою. Вона радше перейшла в приголомшений стан, який іноді спричиняється надміром перкодану. Це їй найбільше не подобається в таблетках. Ні, подумала вона, це друге, що їй не подобається. А справді ненавидить вона те, що тепер вони не завжди діють.

– Я б завіз вас додому, якби водив, – сказав містер Ґонт, – але, на жаль, я так і не навчився.

– Усе цілком гаразд, – відказала Поллі. – Я дуже вдячна за вашу доброту.

– Подякуєте, якщо воно працюватиме, – відповів він. – Гарного вам дня, Поллі.

У повітрі залунало ще більше сирен. Ті долинали зі східного боку міста, з Елм, Віллоу, Понд та Форд-стріт. Поллі обернулася в той бік. Щось у тих звуках сирен, особливо в такий тихий день, породжувало примарно загрозливі думки – не зовсім óбрази – про наближення фатуму. Звуки затихали, слабнучи, ніби невидима контактна спіраль годинника, в ясному осінньому повітрі.

Поллі обернулася, щоб сказати щось про це містерові Ґонту, але двері були зачинені. Табличка