Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Кінець тогорічної зими опинився під знаком особливо вдалої астрономічної кон’юнктури. Кольорова ворожба календарів червоно квітла у снігу на ранкових рубежах. Від палахкої червоної барви свят і неділь падав відблиск ще на півтижня — й оті дні займалися назимно фальшивим солом’яним вогнем, а обмануті серця протягом недовгої миті билися швидше, осяяні начебто провісною червінню, яка насправді нічого не провіщала й була всього тільки передчасною тривогою, кольоровою календарною дурістю, вималюваною в яскравій цинобрі на обкладинці тижня. Почавши від свята Трьох Царів 6 січня, ми ніч по ночі пересиджували над білою пишністю блискучого від ліхтарів та срібла столу, без кінця розкладаючи пасьянси. З години на годину ніч за вікном ставала світлішою, сяйливішою і глазурованою, ненастанно проростаючи миґдалинами та печивом. Місяць, невтомний перетворювач, занурений цілком у свої пізні місячні практики, почергово переходив у дедалі світліші фази, викладався всіма фігурами преферансу, дублював себе всіма барвами. Вже за дня він частенько з’являвся збоку — готовий заздалегідь, мосяжний і без блиску, меланхолійний валет зі своїм світляним жолудем — і вичікував своєї черги. Тим часом цілі небеса баранців проходили крізь його самотній профіль тихою й білою, розтягнутою процесією, ледве закриваючи його мінливою риб’ячою лускою з перламутру, в який над вечір застигав кольоровий небозвід. Потім уже дні перегорталися порожньо. Вихор шумливо пролітав над дахами, до самого дна продмухуючи вистиглі димарі, і зводив над містом уявні риштовання та поверхи, а відтак руйнував усі ті сповнені гулом повітряні будівлі, ламаючи з тріском їхні крокви та балки. Часом на далеких передмістях вибухали пожежі. Сажотруси обходили місто на висоті дахів і галерейок під смарагдовим роздертим небом. Перелазячи з одного покриття на інше та чіпляючись за шпилі і прапорці міста, вони марили в тій повітряній перспективі, як вихор на мить відкриває віка дахів над альковами дівчат і тут-таки затріскує їх назад над великою збуреною книгою — приголомшливим текстом міста, що мав би читатися протягом багатьох днів і ночей. Потім вихори втомилися і вщухли. У крамничній вітрині продавці виставили весняні матеріали, і від м’яких кольорів вовни аура вмить полагіднішала, забарвилася лавандою, заквітла блідою резедою. Сніг зіщулився, зморщився немовлячим руном, усяк насухо в повітря, випитий кобальтовими повівами, втягнутий назад у розлоге й запале небо без хмар і сонця. Де-не-де в помешканнях уже зацвіли олеандри. Відчинялися вікна, і бездумне цвірінькання горобців наповнювало кімнати, застиглі в тупій задумі блакитного дня. Над чистими площами на мить різко, з пронизливим квилінням, стикалися між собою зяблики, снігурі та синички — й розліталися на всі боки, зметені вітром, стерті, зниклі в порожній блакиті. Якусь мить після них в оці ще миготіли кольорові цяточки — пригорща конфетті, наосліп висипаних у світлий простір, — й тонули на дні ока в нейтральну лазур.