Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича
Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Электронная книга - «Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича». Краткое содержание книги:

Бруно Шульц — один із найвидатніших письменників XX століття. Він народився в Дрогобичі, писав польською мовою, а його посмертна слава спричинилася до змагання кількох країн за право вважати його «своїм». Це перший повний переклад творів Бруно Шульца на українську мову. Здійснив його один із найзнаковіших сучасних письменників Юрій Андрухович.
1 ... 119 120 121 122 123 124 125 126 127 ... 137
Перейти на страницу:

У нього зійшов дух тієї концепції, що досі блукав атмосферою. Він проголошував республіку мрій, суверенну територію поезії. На стількох-то морґах землі, на плахті краєвиду, кинутій між лісів, він заявив про неподільне панування фантазії. Означив кордони, заклав підмурівок під фортецю, перетворив околицю в суцільний та величезний трояндовий сад. Кімнати для гостей, келії самотньої контемпляції, трапезні, почивальні, бібліотеки… самотні паркові павільйони, альтанки й оглядові тераси…

Той, хто, гнаний вовками чи розбійниками, усе-таки встигне до брам фортеці, буде врятований. Його заводять переможно, знімаючи з нього запилений одяг. Святковий, блаженний і щасливий, він увіходить у Єлисейські повіви[244], в рожеву насолоду повітря. Далеко позаду лишилися міста і справи, дні та їхня лихоманка. Він же ступив у нову, врочисту, сяйливу слушність, він струсив із себе, ніби шкаралупу, власне тіло, скинув прирослу до обличчя маску гримаси, змінився і визволився.

Блакитноокий — не архітектор, а швидше режисер. Він режисер краєвидів і космічних видовищ. Його куншт полягає в тому, що він підхоплює наміри природи, бо вміє прочитати її потаємні пориви. Бо природа сповнена потенційної архітектури, проектування і будівництва. Хіба не так чинили будівничі великих століть? Вони підслухували широкий пафос просторих площ, динамічну перспективу далини, мовчазну пантоміму симетричних алей. Хмари на розлогих небесах літніх вечорів ще задовго перед Версалем[245] формувалися в широко розбудовані ескоріали[246], в повітряні й мегаломанські резиденції, вправлялися в інсценізаціях, нагромадженнях, у велетенських універсальних композиціях. Цей великий театр неосяжної атмосфери невичерпний у задумах і плануванні, необмежений у повітряних кошторисах, і він галюцинує натхненною та величною архітектурою, надхмарною та надприродною урбаністикою.

Людським творінням властиво, ставши завершеними, замикатись у собі, відмежовуватися від природи, стабілізуватися на власних засадах. Творіння Блакитноокого не відійшло від великих космічних зв’язків, засіло в них, напіволюднене, ніби кентавр[247], прилучене до великих періодів природи, ще не готове, ще у зростанні. Блакитноокий запрошує всіх продовжувати, будувати, творити разом — усі ж ми мрійники від природи, всі ми брати з-під знака кельми[248], всі від природи будівничі…

Комета

1

Кінець тогорічної зими опинився під знаком особливо вдалої астрономічної кон’юнктури. Кольорова ворожба календарів червоно квітла у снігу на ранкових рубежах. Від палахкої червоної барви свят і неділь падав відблиск ще на півтижня — й оті дні займалися назимно фальшивим солом’яним вогнем, а обмануті серця протягом недовгої миті билися швидше, осяяні начебто провісною червінню, яка насправді нічого не провіщала й була всього тільки передчасною тривогою, кольоровою календарною дурістю, вималюваною в яскравій цинобрі на обкладинці тижня. Почавши від свята Трьох Царів 6 січня, ми ніч по ночі пересиджували над білою пишністю блискучого від ліхтарів та срібла столу, без кінця розкладаючи пасьянси. З години на годину ніч за вікном ставала світлішою, сяйливішою і глазурованою, ненастанно проростаючи миґдалинами та печивом. Місяць, невтомний перетворювач, занурений цілком у свої пізні місячні практики, почергово переходив у дедалі світліші фази, викладався всіма фігурами преферансу, дублював себе всіма барвами. Вже за дня він частенько з’являвся збоку — готовий заздалегідь, мосяжний і без блиску, меланхолійний валет зі своїм світляним жолудем — і вичікував своєї черги. Тим часом цілі небеса баранців проходили крізь його самотній профіль тихою й білою, розтягнутою процесією, ледве закриваючи його мінливою риб’ячою лускою з перламутру, в який над вечір застигав кольоровий небозвід. Потім уже дні перегорталися порожньо. Вихор шумливо пролітав над дахами, до самого дна продмухуючи вистиглі димарі, і зводив над містом уявні риштовання та поверхи, а відтак руйнував усі ті сповнені гулом повітряні будівлі, ламаючи з тріском їхні крокви та балки. Часом на далеких передмістях вибухали пожежі. Сажотруси обходили місто на висоті дахів і галерейок під смарагдовим роздертим небом. Перелазячи з одного покриття на інше та чіпляючись за шпилі і прапорці міста, вони марили в тій повітряній перспективі, як вихор на мить відкриває віка дахів над альковами дівчат і тут-таки затріскує їх назад над великою збуреною книгою — приголомшливим текстом міста, що мав би читатися протягом багатьох днів і ночей. Потім вихори втомилися і вщухли. У крамничній вітрині продавці виставили весняні матеріали, і від м’яких кольорів вовни аура вмить полагіднішала, забарвилася лавандою, заквітла блідою резедою. Сніг зіщулився, зморщився немовлячим руном, усяк насухо в повітря, випитий кобальтовими повівами, втягнутий назад у розлоге й запале небо без хмар і сонця. Де-не-де в помешканнях уже зацвіли олеандри. Відчинялися вікна, і бездумне цвірінькання горобців наповнювало кімнати, застиглі в тупій задумі блакитного дня. Над чистими площами на мить різко, з пронизливим квилінням, стикалися між собою зяблики, снігурі та синички — й розліталися на всі боки, зметені вітром, стерті, зниклі в порожній блакиті. Якусь мить після них в оці ще миготіли кольорові цяточки — пригорща конфетті, наосліп висипаних у світлий простір, — й тонули на дні ока в нейтральну лазур.

вернуться

244

Є л и с е й с ь к і   п о в і в и  — приємні вітровіння, що викликають згадку про Єлисейські Поля (див. «Санаторій під Клепсидрою», прим. 6, у електронній версії — прим. 219).

вернуться

245

В е р с а л ь  — славетний палац французьких королів під Парижем. Поряд із ним велетенський парк — шедевральний витвір архітектурної конструкції та геометричної перспективи.

вернуться

246

Е с к о р і а л  (Ескуріал) — августинський монастир і резиденція іспанських королів, збудована у 1563—1584 pp. Філіпом II коло підніжжя Сьєрра де Ґуадаррама. Тут: великий пишний палац.

вернуться

247

К е н т а в р  — у грецькій міфології істота з тілом коня та головою й торсом людини.

вернуться

248

Б р а т и   з - п і д   з н а к а   к е л ь м и  — натяк на таємні масонські товариства, що послуговувалися знаком кельми.

1 ... 119 120 121 122 123 124 125 126 127 ... 137
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)