Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича

Республіка мрій

Тут, на варшавській бруківці, в оці галасливі, полум’яні та приголомшливі дні, я переношуся думкою до далекого міста моїх мрій, злітаю зором понад цю низовину, простору і складчасту, ніби плащ Бога, скинутий кольоровою плахтою коло порогів неба. Бо ця низовина, ця країна вся підлягає небові, тримає на собі його кольорове склепіння, безліч разів повторене, оточене галерейками, верандами, розетками[239] та вікнами у вічність. Ця країна рік за роком вростає в небо, розчиняється в зорі, переходить у янголиність, уся пронизана відблисками великої атмосфери.

Там, де мапа країни стає дуже вже південною, вигорілою на сонці, потемнілою та спаленою літніми погодами, наче стигла грушка, там і лежить вона, ніби кіт у сонячному кружку, — ота вибрана земля, та особлива провінція, те єдине на світі місто. Дарма говорити про це профанам! Дарма пояснювати, що цим довгим і хвилястим язиком землі, яким країна дихає в літню спеку, цим канікулярним виступом на Південь, цією самотньо всунутою поміж смагляві угорські виноградники відногою наш особливий терен відокремлюється від ансамблю країни і йде самопас, без нікого, ще не випробуваним шляхом, власноруч силкуючись бути цілим світом. Ці місто й околиця зімкнулись у самодостатній мікрокосмос, на власний ризик повиснувши на самісінькому краю вічності.

Приміські садочки стоять немов на світовій межі і крізь паркани дивляться в нескінченність анонімної рівнини. Відразу ж за міськими заставами мапа країни стає безіменною та космічною, мов Ханаан[240]. Над цим вузьким та загубленим клаптиком землі ще раз відкрилося небо — глибше та просторіше, ніж деінде, велетенське, мов купол, багатоповерхове і здатне поглинути, з безліччю незакінчених фресок та імпровізацій, летючих драпірувань та ґвалтовних вознесінь.