Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА»
- ISBN: 978-617-585-034-3
- Переводчик: Юрий Игоревич Андрухович
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича». Краткое содержание книги:
У ті дні заднє вікно крамничного складу, що виходило на подвір’я, ставало сліпим від зеленого більма, сповненим зеленими відблисками, листяними рефлексами, шелесткими лопотіннями, схвильованими клаптями зелені, монструозними буйствами тієї дворової потворної надмірності. Сходячи у глибоку тінь, будівля складу мерехтливо перегортала себе саму всіма відтінками зелені, що її відблиски хвилясто розбігалися нею на всю глибину склепіння — мов у шумливому лісі.
Ніби у столітній сон, місто провалювалось у ту буйність, непритомне від пожежі, приглушене блиском, — і засинало, сто разів оплутане прядивом павутини, заросле зіллям, задихане й порожнє. У кімнатах, зелених від берізки на вікнах, підводних і змутнілих, мов на дні старої пляшки, дожеврювали племена мух, ув’язнених назавжди і замкнутих у болісній агонії, розкладеній на монотонні й тягучі ламентації, на жалісливе і гнівне бриніння. Вікно неквапом призбирувало в себе всю ту мереживну й розпорошену фауну на останній передсмертний побут: величезних довгоногих комарів, які довго обстукували стіни тихою вібрацією хибних польотів, перш ніж остаточно завмерти на шибах нерухомими й мертвими, ціле генеалогічне дерево мух і комах, виросле в цьому вікні, розгалужене повільною мандрівкою по віконній поверхні, розмножені покоління всіх витончених криланів — блакитних, із металевим полиском і скляних.
Над крамничними вітринами в гарячому подуві тихо лопочуть великі і світлі, сліпі маркізи — у сяйві вони палають смугасто та хвилясто. Мертвий сезон хазяйнує на безлюдних площах, на виметених вітром вулицях. Далекі обрії, набряклі садами, стоять у блиску неба, просвітлені й непритомні, немовби щойно злетіли з небесних пустищ яскравою велетенською плахтою, сліпучі, полум’яні, пошарпані в польоті — і, вже за хвилину зужиті, чекають нової порції сяйва, в якому оновлюються.
У такі дні не знаєш уже, що вчинити, куди втікати від спеки, від тяжкого сну, який зморою навалюється на груди в гарячу пополудневу годину. У такі дні бувало, що мати винаймала екіпаж і всі ми виїздили, збившись докупи в його чорному коробі — продавці на козлах із клунками або причеплені до ресорів, — за місто, на Гірку. Ми в’їздили у горбистий та хвилястий краєвид. Карета довго й самотньо повзла у спеці поміж горбами полів, зариваючись у золоту й гарячу пилюку гостинця.
Кінські хребти опукло напружувалися, лискучі зади працьовито ходили, щомиті обтріпувані пом’якшеними ударами хвостів. Обручі крутилися поволі, квилячи на осях. Екіпаж минав пласкі, всіяні кротовинням пасовища, на яких широко розсідалися корови з покрученими рогами — величезні й незграбні міхи костомах, суків і шпильок. Вони лежали монументально, мов кургани, а в їхніх супокійних поглядах відбивалися далекі і пливкі горизонти.
Ми врешті зупинялися на Гірці, коло мурованої широкої корчми. Вона самотньо стояла на самому вододілі, відокремившись від неба розложистим дахом на винесеній угору межі двох спадистих площин[242]. Коні насилу дотягували до високого порогу й самі зупинялися, ніби в задумі, на рогатці, що розділяла два світи. За тією рогаткою відкривався вид на всю широчінь, порізану дорогами, вибляклу й опалову, наче блідий гобелен, обвіюваний масами повітря, блакитного і порожнього. Повів здіймався з-над тієї далекої хвилястої рівнини, куйовдив гриви на кінських карках і відпливав у небо високим та чистим.
Тут ми зупинялися на ніч, або, траплялося, батько давав знак, і в’їжджали у ті просторі, мов мапа, широко погалужені шляхами краї. Перед нами на далеких і звивистих дорогах пересувалися ледь видимі з такої відстані екіпажі, які нас тим часом випередили. Вони тяглися світлим гостинцем поміж черешневих насаджень прямо до на той час іще невеличкого курорту, притуленого коло вузької лісистої долини, сповненої джерельного плюскотіння, шуму потоків і шелесту листя.
242
Гірка і розташована на ній корчма Путца справді існували в околицях Дрогобича, в напрямку Трускавця (див.: Є. Фіцовський, «Регіони великої єресі»).