Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
Я присів на диван із слухавкою у руці.
— Будь ласка. Питайте що завгодно.
— Окада-сан, протягом останніх двох днів ви часом нікуди не виїжджали? Я кілька разів телефонувала, але вас не заставала дома.
— Так, мене не було, — відповів я. — На якийсь час відлучився з дому. Бо захотів побути на самоті, заспокоїтись і над дечим подумати. Багато чого треба обдумати.
— Звичайно, я вас добре розумію. Якщо хочеться щось як слід обдумати, то бажано змінити місце перебування. Однак, Окада-сан… вибачте за недоречне втручання… ви, здається, від’їжджали кудись дуже далеко, чи не так?
— Ну, я не сказав би, що дуже далеко… — ухильно відповів я й, переклавши слухавку з лівої руки у праву, вів далі: — Як би вам сказати? Просто місце трохи ізольоване. Але про нього я зараз не можу докладно розповідати. Обставини так склалися… Я щойно повернувся і дуже втомився, а тому не готовий довго пояснювати.
— Звичайно! У кожного свої обставини. Вам не треба зараз нічого пояснювати. Звучання вашого голосу виразно підказує мені, що ви втомилися. Не турбуйтесь, будь ласка. Мені не слід вам докучати розпитами в таку пору. Поговоримо пізніше, в більш підходящий час. Вибачте за настирливість, але я хвилювалася, чи не сталося з вами чогось поганого цими днями.
Я збирався тихо підтакнути, але натомість видав звук, схожий на вдих морської тварини, що захлинулася водою. «Чогось поганого?» — подумав я. А що, власне, в тому, що зі мною відбувається, можна вважати поганим, а що — непоганим? Що правильно, а що — неправильно?
— Спасибі вам за турботу, але зараз у мене все гаразд, — сказав я, поправивши голос. — Не вважаю, що сталося щось добре, але чогось особливо поганого також не було.
— Чудово.
— Просто втомився, от і все, — додав я.
Мальта Кано тихо кашлянула.
— До речі, Окада-сан, ви не помітили у собі за ці дні яких-небудь значних фізичних змін?
— Фізичних змін? У собі?
— Так. Змін у вашому тілі.
Я підвів голову й глянув на своє зображення у вікні, що виходило в сад. Нічого, що можна назвати «фізичною зміною», не виявив. Коли під душем старанно відмивався, також нічого не помітив.
— А які ви, наприклад, зміни маєте на увазі?
— Я сама не знаю, але це мала б бути явна зміна, яка відразу впадала б у вічі будь-кому.
Я поклав ліву долоню на стіл, розчепіривши пальці, й уважно придивився до неї. Долоня — така, як завжди. На ній нічого не змінилося. Позолотою не вкрилася, перетинки між пальцями не виросли. Не гарна і не потворна.
— Ви сказали: «явна зміна, яка відразу впала б будь-кому у вічі». Так що, може, крильця на спині повинні вирости, чи що?
— Можливо, й так, — спокійно відповіла Мальта Кано. — Але, звичайно, це лише одна з можливостей.
— Звичайно, — відповів я.
— Так ви що-небудь помітили?
— Ні. Принаймні наразі. Якби виросли крильця за спиною — мимоволі помітив би.
— Можливо, — погодилася вона. — І все-таки, Окада-сан, будьте обережними. Знати свій стан не так-то просто. Скажімо, людина не може безпосередньо бачити свого обличчя. Доводиться покладатись на відображення в дзеркалі. Емпірично вірити в те, що відображення правдиве.
— Буду обережним.
— До речі, ще одне, останнє, запитання, Окада-сан. Я недавно втратила зв’язок з Критою. Так само, як з вами. Можливо, це випадковий збіг, але загалом дивний. Тож я подумала: ви часом не знаєте про неї що-небудь?
— Про Криту Кано? — здивувався я.
— Так, — сказала вона. — Може, здогадуєтеся, де вона?
Я сказав, що не маю уявлення. Не знаю, на якій підставі, але мені здалося, що на якийсь час краще приховати від Мальти Кано, що я недавно розмовляв з Критою і вона відразу після того кудись зникла.
— Крита хвилювалася, що не може додзвонитися до вас, а тому пішла до вас учора ввечері, щоб з’ясувати, у чому справа. Уже стільки часу минуло, а її все немає. У мене якесь погане передчуття: а що, як з нею щось сталося?
— Розумію. Якщо вона з’явиться, я відразу попрошу її вам подзвонити.
Після короткої мовчанки Мальта Кано вела далі:
— Чесно кажучи, я переживаю за Криту. Як ви знаєте, наша з нею робота — не зовсім звична. Однак сестра ще не так добре обізнана в цій сфері, як я. Не хочу сказати, що вона не має до цього дару. Вона його має. Однак вона до нього ще як слід не звикла.
— Розумію.
Мальта Кано знову замовкла. Цього разу надовше. Здавалось, вона розгубилася.
— Алло! Ви чуєте? — спитав я.
— Так, Окада-сан, — відгукнулася Мальта Кано.
— Як побачу Криту-сан, обов’язково передам, щоб зв’язалася з вами, — повторив я.