Хроніка заводного птаха

Протягом цих двох місяців я мав зв’язок з жінками тільки уві сні або у світі, який я в межах свого словника називав сном, — з Критою Кано й жінкою, що дзвонила мені по телефону. А от з реальною жінкою в реальному світі я спав востаннє два місяці тому. Я лежав на дивані й, поглядаючи на складені на грудях руки, згадував тіло Куміко, коли бачив його останній раз. М’який вигин її спини, що відкривався, коли я застібав блискавку на її сукні, запах туалетної води у неї за вухами. Якщо все, що вона написала в листі, чиста правда, то, можливо, ми вдруге ніколи разом не спатимемо. Оскільки Куміко про все чітко написала, то можна не сумніватися, що так воно й буде.

Що більше я думав про те, що наші стосунки з Куміко, можливо, уже в минулому, то миліше згадував про тепло її тіла, яке раніше належало мені. Близькість з Куміко приносила мені насолоду. І до одруження, звичайно, і потім, через кілька років, коли гострота перших відчуттів ослабла, секс з Куміко мені подобався. Як наяву, я бачив перед собою її струнку спину, шию, ноги, груди. Згадував усе, що робили я і вона, коли віддавалися любощам.

Однак Куміко зійшлася з кимсь, мені зовсім невідомим, і несамовито з ним злягалася. До того ж, як призналася, отримувала від цього насолоду, якої не відчувала зі мною. Скрикувала, напевне, так, що в сусідньому номері було чути, й корчилася так, що ліжко під нею тряслося. Мабуть, таке з ним виробляла, чого мені й не снилося. Я встав, добув з холодильника пиво й випив. З’їв картопляного салату. Захотів послухати музику й увімкнув радіо, знайшов на УКХ класику і приглушив звук. «Я так сьогодні втомилася, — казала Куміко, — що зовсім не хочеться. Пробач». — «Гаразд, не має значення», — відповідав я. Після того, як скінчилася струнна серенада Чайковського, зазвучала невеличка п’єса для фортепіано — щось знайоме із забутою назвою. Коли її звуки замовкли, дикторка оголосила, що передавали «Віщого птаха» — сьому п’єсу із «Лісових сцен» Шумана. Я уявив собі, як Куміко ворушить стегнами під коханцем, задирає ноги, вгризається нігтями в його спину, залишаючи плями від слини на простирадлі. Дикторка пояснила, що Шуман змалював фантастичний образ лісу, де живе чарівний птах, що передбачає майбутнє.