«Привид» не може втекти
- Автор: Ростовцев Эдуард Исаакович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Микола Сидоренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - ««Привид» не може втекти». Краткое содержание книги:
Оскар. Навряд чи він потребує вашої допомоги.
Улінгер. І все-таки подумайте про це. Так рекомендує марксистська діалектика, яку ви, безумовно, вивчали.
Оскар. Забирайтеся геть, інакше я справді перевищу свої, повноваження! І передайте Гаррі Бломбергу, тобто панові Трібо, щоб він теж забирався, але без багажу.
Улінгер. Ви граєте з вогнем, Фріснер…
Ірина Дмитрівна була ні жива ні мертва. Вона чула все і потерпала за Оскара так, як ніколи не потерпала за себе. Їй здавалося, що Улінгеру достоту відомо все і що Оскарові загрожує смертельна небезпека. Тільки-но Оскар увійшов — це було вже після того, як Улінгер залишив особняк, вона кинулася до нього.
— Я все чула!
— Знаю, — сказав Оскар.
— Тобі треба тікати. Негайно! Поки не пізно, — сама того не помічаючи, вона говорила йому «ти».
Він обережно взяв її за плечі, немов боявся завдати їй болю.
— Заспокойся. Це не що інше, як шантаж.
— Але ж це правда? Так?
Оскар усміхнувся, та вона бачила, що усмішка була силувана.
— Правда. Тільки Улінгер і його шефи не впевнені в цьому. Історію з моїм батьком абверівці не наважаться ворушити. Вони могли б зробити це давно, але не зробили. Докази в них слабенькі, тому ніхто й не рискнув, а тепер тим більше не рискне сказати Гітлеру, Герінгу і Шахту. що багато років вони вважали радянського розвідника за свого соратника. Що ж до оперативної карти генштабу, то тут в Улінгера самі тільки припущення. Тепер, коли керівництво СС вирішило використати момент і покласти всю відповідальність за невдачу під Орлом на абвер, такі здогади навряд чи візьмуть до уваги. Тим більше, що я, здається, спіймав Улінгера на крамольних — з погляду СС — махінаціях. Мене тільки турбує армійський госпіталь, де я ніколи не лежав. Але товариші в Москві обіцяли залагодити й це.
— А якщо їм не пощастить?
— Тоді Мюллер арештує мене, — всміхнувся Оскар.
— Хто цей Мюллер?
— Начальник імперського гестапо.
— Ні. — Ірина Дмитрівна рвучко обняла Оскара. — Краще мене — не тебе! Ти тікай — я залишусь!
Вона не розуміла, що каже; не розуміла, чому цілує його. Зрозуміла потім, коли сталося те, що мало статися. Вона ні про що не шкодувала. Їй було хороше з ним. Вона ніколи не думала, що може бути так хороше, що можна так кохати…
Невдовзі їхні стосунки перестали бути таємницею для товаришів, і той, кого Ірина Дмитрівна знала як обер-лейтенанта Зінгера, зустрівшись, сказав їй:
— Оскар уже одужав. Вам треба переходити на якусь квартиру в місті і влаштовуватись на роботу. Як лікар ви вже тут не потрібні, а ваше подальше перебування в особняку може скомпрометувати Оскара. У партизанський загін вас не візьмуть з тієї ж причини. Ви розумієте мене? Певна річ, те, що вам дали волю за врятування життя високопоставленого гітлерівського чиновника, поставить вас у дещо двозначне становище. І чим швидше ви покинете особняк, тим менше буде пліток. Надалі вам не слід зустрічатися з Оскаром з тих же міркувань. Проте якщо ваші взаємини… — Зінгер зам’явся.
— Наші взаємини не мають ніякого значення, — швидко сказала Ірина Дмитрівна. — Я зроблю все що треба для нього.
— Я не хочу розмовляти з Оскаром на цю тему, — зізнався Зінгер. — Точніше, я вже пробував розмовляти, але він нічого не хоче чути. Ніколи не думав, що він може бути такий легковажний. Наказати йому я не можу, а доповідати начальству не хочу. Краще хай це йде од вас.
— Гаразд, — сказала Ірина Дмитрівна.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ
Анісімова-Рененкампф симулювала божевілля. І хоч нікого не переконали ні її осклянілий погляд, ні пришелепувата гримаса, ні безглузде белькотіння, а проте Лежнєв вирішив послати її на обстеження до спецвідділення психіатричної клініки. З цим погодилися всі, крім Наталі. Вона вважала, що новий трюк обвинувачуваної розрахований, як і всі попередні, на гальмування слідства, на виграш часу. Однак Лежнєв був іншої думки: не погодився він і з запропонованими екстраординарними заходами. Більше того, він дав Наталі відгул за роботу в минулі вихідні, хоча вона й не просила його про те.