День гніву
- Автор: Косач Юрий
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-104-3
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «День гніву». Краткое содержание книги:
Невисокий, тучніючий домініканин стояв поряд нього й дивився на заграву. Зубці мурів різбились на тлі світлої ночі.
— Pardonate[410], padre, — сказав Римша й приступив до благословення. Він пізнав абата Пацічеллі, що гостював навесні у Четвертні. Домініканин зрадів йому. Згадував залюбки гостину у князя Четвертинського.
— Але що з вами, чоловіче добрий, адже ж із хреста знімають кращим, чи не пропасниця?
— Гірше, — посміхнувся Римша, — morbus animi[411] витрясе всі жижки.
— Яка причина? — стривожився добрий абат. — Невже ваш ум постраждав?
— Мій — ні, — сказав Римша, — але інших — так. Богу духа винного парять за ніщо про що, так що йому сутужно згадати про батька-матір. І це зветься ще, зважте, добре, бо інший і дванадцятьма пасами з власної шкури не відробиться…
Він розповів абатові, як його піймали на переправі і як, по парні, звільнили на слово. Римша любив похвалитись, по шкоді, звичайно, дбаючи про значне перебільшення своїх чеснот, але, по правді, надіявся на абатове серце, що, за звичаєм домініканів, крихке й милостиве до ближнього в біді. Так і було, і Домініканин витрусив йому свій чересок.
— Коли б я міг, сину, — сказав він зо сльозами, — я відкрив навстіж моє серце цій злощасній стороні, але за це огудять. Тож моє щастя, що завтра виїжджаю, бо хтозна, може, й я, злиденний, зазнаю такої ж парні…
— А куди їдете, отче? — підраховував Римша подумки свій сьогоднішній влов.
— До Львова, сину мій, якщо Марсові дії не перетнуть мені шляху.
Римша зацікавився. Абат пошепки сказав йому те, що чув у секреті: хоч козацьких послів і в мирі відправлено з Варшави, й хоч назначено комісарів для переговорів з Хмельницьким, але це тільки політика, у дійсності все готове для знесення Хмельницького, більш як 30 тисяч коронного війська і королівської гвардії стоїть у Глинянах, і князь Домінік Заславський, сандомирський воєвода, виїхав по булаву, а якщо вдасться відмовити хана від спілки з козаками, тоді вікторія певна. «Золоті вісті, — подумав Римша, — то мені таки не до пана Максимця по привату треба йти, а просто в Чигирин…»
— Молюся за цю країну, — сказав абат Пацічеллі, — бо яке ж то криваве море її затопить…
— Війни без крові нема, отче…
— Коли б то лиш війна, — сказав журливо чернець, — страшніша — помста нерозумних. Те, що Вишневецький тут учинив, а я це бачив власними очима, волає до неба… Що ж то буде, коли цієї тварюки не буде кому приборкати…
Римша нашорошився. Якого ж то автораменту цей чудний напуцатий[412] чернець?
Він дурнувато прогугнявив:
— Хіба ж це не праве діло, отче, карати за своєвілля?..
Абат Пацічеллі похитав головою.
— Скажу тобі, domini, не боячись відвіту: в моїй подорожі по Україні шукав я безсторонньо за правдою. Не криюсь, хотів би я її бачити по цьому боці, у наших одновірців. Визнаєш мою щирість, тим більше, що ти грецької релігії, як знаю. (Римша озирнувся, чи де майнув брат Домінік.) Але не міг я найти тут правди. Правда по тому боці, — абат показав туди, де палало небо, — й у цьому переконанні їду з цієї землі…
Скроні його зайнялись. Гнівно вилискували чорні очиці. Абат дивився вдалечінь й згадував віхолу крові й вогню, що через неї йшов за Яреминим компутом… Житомир, Котельня, Немирів, Глинсько, Погребище… Висвердлені очі, люди, скорчені на палях, відрубані правиці, немовлята на списах… «За ласкою Божою, за ласкою Божою», — говорив усміхнений князь Ярема…
— Отче, — торкнув його Римша, — хочеш же й ти послужити тій правді?..
Абат посміхнувся. Може, вже він цій правді служить, але хіба скаже? Проте Римша, напрочуд уміючи проглядати людей, навіть найпотайніших, сміло прошепотів:
— Сповниш велику службу, отче, коли у Львові, в бернардинському монастирі, скажеш одному свойому братові, високопоставленому в чині, тільки ці слова: «Удовині діти, збирайте плід…» — і враз Римша затремтів: адже ж він ризикував головою. Адже ж, коли б цей патер сказав братові Домінікові… І яке право мав він, Римша, так довірятись йому?..
410
Pardonate — пробачте.
411
Morbus animi (лат.) — недуга душі (Автор.).
412
Папуцатий — товстощокий.