День гніву

«Щоб тебе, гемона, грець трапив у саме серце за мої муки й посполитих невинних людей, гицлівський майстре», — додав Римша подумки. Але серце його тьохкало. Він бачив, що фратер розважує над правдоподібністю цієї оповіді й, здається, не має причини їй не вірити.

— Накажіть мене розв’язати, — зойкнув Римша, — я не чую тіла, і розум мені мутиться…

Не так-то вже й мутило його, але він хотів перевірити свої припущення. Фратер мовчки добув стилета із рукава й протяв ремені на Римшиних руках і ногах. Римша хотів зірватись, але вирішив, що краще буде ще якийсь час лежати, стогнучи.

— Лащові драгуни взяли тебе, — мовив брат Домінік, — бо молодий Гуляницький, племінник того зрадника, що тепер полковникує у Хмельницького, свідчив на муках, що якийсь шляхетка з Паволочі, конфідент зрадника Виговського, перейде перед днем Святого Петра Горинь, а він, Гуляницький, стріне його в Мирогощі, щоб переправити до Луцька…

«Добре, що не подали Гуляницькому мого ймення», — подумав Римша, причитуючи та зойкаючи, пильно слухав:

— Яко же католик єси, і до того поляк, вашець, — продовжував чернець, — вірю тобі, хоч і між католиками є тепер такі гадюки, що передаються до козаків. І скажу тобі більше — єсьмо на сліді кон’юрації[404] й таємного конспірування. Хмельницький користає з перемир’я й снує нитки, де лиш дасться. Що накладає з Янушом Радзивіллом, про те горобці знають, що за його справою задавлено в Істамбулі старого султана, а наставлено нового — теє теж знаємо, його ж та й французьке золото пішло на підкуплення яничарів-убивників… Що не дрімає в час безкоролів’я — теж добре знаємо, хотів би, бач, посадити одного з Ракочіїв на престол, а дисиденти йому помагають… Що простягнув свої загребущі руки аж по Варшаву — теж прочуваємо. Не здивуємось, коли довідаємось, що в цій кон’юрації не один лише пан Немирич (чому — аріанинові й так у нас ніхто не вірить), але й вище поставлені пани замішані… Риба від голови смердить, і що досі даємо собі їздити по голові й з ребелізантами цілуємось, як оце наш примас[405] на сеймі, й армії на знесення ребелії не можемо ніяк зібрати — це теж не без причини… Що князя Домініка Заславського Хмельницький всовіщує листами й м’яко йому стелить, а князь вже й розкисає, а через те й зволікає з рішенням, прочуваємо й знаємо достеменно…

«Та він мені цілий трактат викладає, — подумав Римша, — видно, що не має за дурня; говори, говори далі…»