Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
День гніву - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

День гніву

Электронная книга - «День гніву». Краткое содержание книги:

Роман «День гніву» блискучого, хоч і вельми контроверсійного, українського письменника-еміґранта Юрія Косача (1908—1990), племінника Лесі Українки, — вочевидь, найталановитіше белетристичне відображення бурхливої епохи Хмельниччини в українській літературі. Написаний у Німеччині протягом 1947—1948 pp. і практично невідомий сучасному українському читачеві, цей високомайстерний роман змальовує яскраву картину вибуху всенародного повстання під проводом гетьмана Богдана-Зиновія Хмельницького 1648 року. Як пише у післямові до цього видання Марко Роберт Стех, відображення Косачем «козацько-української революції» XVII ст. надзвичайно модерне і на диво співзвучне з нашим часом, оскільки віддзеркалює численні паралелі з українською Революцією Гідності XXI ст.
1 ... 117 118 119 120 121 122 123 124 125 ... 217
Перейти на страницу:

Римша хотів зірватись, але не міг. В башту ввійшов брат Домінік і поставив ліхтарню на холодний тік, а її жовте меркле світло вдарило в скрючену Римшину постать. Брат сів на ослін і придивлявся майстрові, що щулив очиці, лежачи на соломі.

— Ну, як же тобі, шальвіро?

— Накажіть мене розв’язати, достойний брате, — промимрив Римша, — сирівець геть роз’їв руки.

— Це ми встигнемо, — посміхнувся брат, — розкажи мені перше весь свій чин і замисел, але як на сповіді, сацюго, бо я й так все знаю, а Господь то й поготів…

«Брешеш, — подумав Римша, — Господь високо, й не буде пактувати з таким сатаною, як ти, а сам від себе ти нічого не знаєш». Й розповів, шльохаючи, як у Четвертні сталось горе, втекла-бо княжна Петронелля, власного охотою чи підмовлена лихим, з дому і до ребелізантів, кажуть, передалась; як князь Святополк Четвертинський, у великій розпуці бувши, розсилає гінців шукати єдиної дочки, як і його, Транквіліонуса Римшу, що гостював ненароком у Четвертинському замку, просив, суту[402] обіцявши нагороду, податись у волость і шукати княжни, та коли б доля довела зустрітись — розумною намовою, а ні — то й погрозою батьківського гніву (а врешті, як треба, то й силоміць), — привести її до княжого дому, де їй годиться перебувати як цнотливій і добре уродженій панні.

— Вражений слізьми білоголового отця, — говорив Римша, — не міг я відмовити його просьбі й подався в путь, розпитуючи всіх і всюди про княжну. В такій місії добився я до Гориня-ріки, а на переправі зловили мене драгуни пана Лаща, ще й потурбували невинно… Ці ж драгуни, бодай їм добра не було, відставили[403] мене до Заслава, де я оце маю радість бачити вас, святий фратре…

«Щоб тебе, гемона, грець трапив у саме серце за мої муки й посполитих невинних людей, гицлівський майстре», — додав Римша подумки. Але серце його тьохкало. Він бачив, що фратер розважує над правдоподібністю цієї оповіді й, здається, не має причини їй не вірити.

— Накажіть мене розв’язати, — зойкнув Римша, — я не чую тіла, і розум мені мутиться…

Не так-то вже й мутило його, але він хотів перевірити свої припущення. Фратер мовчки добув стилета із рукава й протяв ремені на Римшиних руках і ногах. Римша хотів зірватись, але вирішив, що краще буде ще якийсь час лежати, стогнучи.

— Лащові драгуни взяли тебе, — мовив брат Домінік, — бо молодий Гуляницький, племінник того зрадника, що тепер полковникує у Хмельницького, свідчив на муках, що якийсь шляхетка з Паволочі, конфідент зрадника Виговського, перейде перед днем Святого Петра Горинь, а він, Гуляницький, стріне його в Мирогощі, щоб переправити до Луцька…

«Добре, що не подали Гуляницькому мого ймення», — подумав Римша, причитуючи та зойкаючи, пильно слухав:

— Яко же католик єси, і до того поляк, вашець, — продовжував чернець, — вірю тобі, хоч і між католиками є тепер такі гадюки, що передаються до козаків. І скажу тобі більше — єсьмо на сліді кон’юрації[404] й таємного конспірування. Хмельницький користає з перемир’я й снує нитки, де лиш дасться. Що накладає з Янушом Радзивіллом, про те горобці знають, що за його справою задавлено в Істамбулі старого султана, а наставлено нового — теє теж знаємо, його ж та й французьке золото пішло на підкуплення яничарів-убивників… Що не дрімає в час безкоролів’я — теж добре знаємо, хотів би, бач, посадити одного з Ракочіїв на престол, а дисиденти йому помагають… Що простягнув свої загребущі руки аж по Варшаву — теж прочуваємо. Не здивуємось, коли довідаємось, що в цій кон’юрації не один лише пан Немирич (чому — аріанинові й так у нас ніхто не вірить), але й вище поставлені пани замішані… Риба від голови смердить, і що досі даємо собі їздити по голові й з ребелізантами цілуємось, як оце наш примас[405] на сеймі, й армії на знесення ребелії не можемо ніяк зібрати — це теж не без причини… Що князя Домініка Заславського Хмельницький всовіщує листами й м’яко йому стелить, а князь вже й розкисає, а через те й зволікає з рішенням, прочуваємо й знаємо достеменно…

«Та він мені цілий трактат викладає, — подумав Римша, — видно, що не має за дурня; говори, говори далі…»

вернуться

402

Сутий — справжній, великий.

вернуться

403

Відставляти — переносити в інше місце; тут — переправляти, доправляти.

вернуться

404

Кон'юрація — зговір, змова.

вернуться

405

Примас — у католицькій церкві титул і сан архієпископа визначеної єпархії, який надає папа римський.

1 ... 117 118 119 120 121 122 123 124 125 ... 217
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)