Медлевінґери

— Ні! — промурмотіла Брітта, знову заплющуючи очі.

— Мамо, це все не проблема! — благав Йоганнес. — Я можу тобі все пояснити!

Хтось відсунув його, ніжно, але енергійно.

— Доброго вечора, моя люба! — сказав король, нахиляючись до Бріттиного обличчя. — Я — король медлевінґерів, і, гадаю, зараз вам треба трохи підкріпитися.

Він взяв із хустинки шматок горіхового пирога.

— І ти хочеш сказати, що майже тиждень ховав цих людей у нашій квартирі? — вражено запитала Брітта. Тим часом вона сіла, але шматок пирога тримала кінчиками пальців далеко від себе. — Так, що я нічого не помітила?

— Не всіх! — заспокоїв її Йоганнес. — Не всіх, мамо! Спочатку тільки двох, а коли прийшов Торіл, стало троє. Антак і Ведур з’явилися сьогодні пополудні. А король — щойно.

— Тільки двоє, а потім троє! — говорила Брітта, скептично крутячи в руці пиріг. — Виглядає точнісінько як нормальний горіховий пиріг. Тільки трохи менший.

— Але це надзвичайно добрий горіховий пиріг, моя люба! — переконував її король. — Спробуйте! Ніщо так не допомагає від великого переляку, як маленький відпочинок і шматок пирога.

Брітта витріщилася на нього, потім розглянула кожного зокрема і сказала:

— І ви всі стверджуєте, що ви є?

Ведур вклонився.

— Безперечно, ласкава пані, безперечно! — запевнив він. — А чом би й ні?

— Справді, чом би й ні? — пробурмотіла Брітта. — І я вас реально бачу.

Вона зітхнула, підводячись.

— Мабуть, треба повірити. О’кей, о’кей, о’кей, а далі?

— Ми ж тобі вже все розказали на човні, Брітто! — сказала Ліна. — Не будь такою нездогадливою!

— Але ж я думала, що ви хочете мене на…дурити! — відказала Брітта, і Йоганнес втішився, що вона стрималася і не вимовила того слова, яке насправді хотіла сказати. Він не був певний, що це сподобалось би медлевінґерам, та ще й коли поряд був їхній король. — Або що ви всі подуріли, як Їделунґ! У такі історії жодна людина не повірить! — Вона встала і глибоко вдихнула. — А що з ним, до речі? З цим огидним викрадачем?

— Я його зачарував, моя люба, — урочисто промовив король. — Силою всіх королів нашого народу: зачаровувати і знімати чари.

— Ходи глянь на нього! — сказав Йоганнес і потягнув Брітту до вікна.

Брітта здригнулася.

— Помалу я починаю вірити у все це.

— Ні, він справді там стоїть, Брітто! — пояснила Ліна. — Він більше не рухатиметься! Питання тільки, що нам з ним робити?

— Викинемо його в річку, — сердито сказала Брітта. — Давно треба було.

— Мамо! — попросив Йоганнес.

Брітта зітхнула.

— Ні, ні, я пожартувала! — виправдовувалася вона. — Викрадати його немає сенсу. Тож куди нам його подіти? Він такий громіздкий!