Улюбленець слави
- Автор: Кэри Джойс
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00466-8
- Переводчик: Леонид Степанович Танюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Улюбленець слави». Краткое содержание книги:
Гулдова поведінка змусила мене вдатися до рішучого тону. Він істерично кричав, що в разі, коли Честер знову вирішить «перекинутись у чужий табір», хай ставить на собі хреста — його миттю викинуть з парламенту, і про це подбає саме він, Гулд. Всі порядні люди його підтримають — увесь англійський народ підніметься проти такого хамелеона та Іуди.
Старий так розпалився, що на нього страшно було дивитися. Він уже кілька місяців ходив з підвищеним тиском, і хоч як я його запевняла, що Честер і на думці не мав «перекидатись», що я взагалі не розумію, як йому й у голову могло таке зайти,— нічого не допомогло. Виявилося, що й інші тарбітонські радикали «ставлять питання руба». Телефонні дзвінки не припинялися — всі допитувалися про справжню Честерову позицію — і так цілісінький день! Мені довелося давати запевнення від Честерового імені його довіреній особі, половині комітету й репортерам обох місцевих газет.
Секрет полягав у тому, що ці люди панічно боялися бодай найменшого натяку на нову війну. Насмілюсь заявити, що проти війни виступала тоді більшість англійців. А вже євангелісти — ті здригалися на саму лише думку про те, що їм доведеться послати своїх синів убивати (інакше це не називалося) синів таких же, як вони, християн. Вони міркували так: якщо ми, християни, не повстанемо проти війни і дозволимо втягнути себе у це масове вбивство, ніхто й ніщо не зможе перешкодити війні стати світовою, поширитись по всій земній кулі, і людство перестане бути християнським. Цивілізація загине.
Сьогодні всі ці аргументи ми сприймаємо як дитячий лепет. Люди позвикали до воєн, а пацифізм таврують як прояв глупоти й боягузтва. Але тоді від часів останньої війни минуло понад п'ятдесят років, і навіть її вважали за безглузду, викликану тільки пихою Наполеона.
Ось чому Честерів довірений був вражений і ошелешений поведінкою свого патрона, і ми з ним не відходили від телефону, намагаючись з'єднатися з Лондоном. Я була пере-
конана, що сталося непорозуміння. Проте нам постійно відповідали одне: Честера немає вдома, він виїхав за місто. Наступним же поїздом я виїхала в Лондон, щоб негайно розшукати Честера («зразкова дружина політичного діяча!») й розповісти йому про переполох у Тарбітоні. Та не встигла я зайти в дім, як із кабінету до мене вийшов Честер, а з інших кімнат — Селлі й Том; виявляється, вони давно вже на мене чекали. Честер — з таким металом у голосі, ніби зачитував мені обвинувальний акт,— сказав, що прочитав заяву, зроблену мною в «Кур'єрі».
Цієї заяви — кількох рядків, що їх записав за мною по телефону містер Раунд,— я сама ще тоді не бачила. Я сказала тоді Раундові, що «не маю підстав гадати, ніби містер Німмо змінив свій намір вийти з військового уряду».
Я поспішила пояснити Честерові, чому саме містер Раунд попросив мене сказати кількох слів для преси, і розповіла, який жахливий переполох стався у Тарбітоні.
— Ти собі не уявляєш, як вони тебе честять. Там чимало таких, хто вимагає скликати загальні збори, на яких примусити тебе подати у відставку.
— Може, пройдімо до кабінету? — спитав Честер і, пропустивши всіх уперед, щільно причинив за собою двері.
Бутем, побачивши нас, підвівся, щоб вийти. Однак Честер з тим самим урочисто-суворим виразом обличчя дав йому знак лишитися.
Щиро кажучи, все це здалося мені дивним і підозрілим. Тільки зараз я почала розуміти, що накоїла чогось недоброго,— бо стояла перед своєрідним сімейним трибуналом. Примостившись у куточку дивана, Селлі дивилась на мене тим серйозним і переляканим поглядом, яким діти завше дивляться на винних у чомусь батьків.
Честер спинився біля вікна (його улюблене місце; наші обличчя — яскраво освітлені, його — затінене).