Улюбленець слави

Та поетичний дебют ще не визначив літературної долі Кері. Не менш активно цікавиться він живописом, їде у Париж, де бере уроки в художників-імпресіоністів, а після повернення на батьківщину протягом трьох років навчається в Едінбурзькій художній школі. Там його вважали за здібного початківця, але і в цьому мистецтві молодий Кері не знаходить себе. Раптово залишивши художню школу, він вступає до Трініті-коледжу в Оксфорді, де вивчає юриспруденцію. Пояснюючи цей несподіваний «зигзаг» на шляхах становлення Кері, дослідники посилаються то на його слабкий зір, то на бажання набути духовної самодисципліни.

І хоч живописцем Кері не став, заняття живописом не минули для нього марно. Річ не тільки в тому, що він малював для себе протягом всього життя,— важливішим є те, що заняття живописом, набуті професійні знання виразно позначилися на літературній творчості Кері, на його стилі. Звідси специфічно живописне вміння передавати світ у візуальних образах і барвах, в динаміці ліній і грі світлотіні. Кері не так розповідає про світ, як його показує, переважно в імпресіоністичній манері, через живописні фіксації життєвих реальностей в динаміці й колориті. Водночас словесний живопис Кері інтенсивно передає певний настрій і виражає світосприймання героїв. Ось як, наприклад, змальовується будинок, у якому провела дитинство героїня роману «Улюбленець слави»: «Я завжди згадую (вірніш, уявляю собі подумки), як він сяє всіма своїми стінами й вікнами гарної години під легким вітерцем або в серпанку сліпого дощу, який так визеленював траву і був такий сонцеквітний, що скидавсь на промені, які линули з неба й щезали, не долітаючи до землі». Але найповнішого вираження ця «живописна константа» досягає в романі «З перших рук» (1944).

Перш ніж серйозно зайнятися літературною творчістю, Кері прагне збагатити свій життєвий досвід (а це зрештою означає, що він, можливо, й напівсвідомо, чинив саме як письменник-реаліст, для якого неписаним законом є те, що творчість спирається на життєву реальність, виростає з неї). Згадане прагнення спонукало його в 1912 році взяти участь у першій балканській війні — щоб розширити досвід і заодно випробувати себе. Згодом про цей епізод свого життя Кері розповів у документальній книзі «Спогади про Бабутів», яка вийшла вже після його смерті. Перед першою світовою війною Кері поступає на службу в колоніальну адміністрацію у Нігерії. Тут у 1914—1915 pp. він також бере участь у воєнних діях у Камеруні, сусідній з Нігерією німецькій колонії, і отримує тяжке поранення в голову. Загалом у Нігерії Кері проводить близько шести років, з них останніх чотири — як губернатор Боргу, глухої провінції на півночі країни. Він завоював репутацію чесного адміністратора, що піклувався про добробут краю, будував дороги та іригаційні споруди, там же у нього склалося глибоко критичне ставлення до британської колоніальної системи, що через певний час знайде вираження в його романах «африканського циклу».