Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Нам не потрібні чужі території, колонії, хвате свого.
Кормимо хлібом половину Європи. Нас сотні літ експлуатовано, окрадано з культури, історії, понижено і неволено.
Настав час, аби наш Великий Народ став дійсним господарем у себе на своїй земл і!
Треба, аби народ твердою рукою оборонив своє право до розвою культурного, господарчого, самостійного.
Надійшов час, щоб Київ, а не Петроград був нам столицею. Аби Україна мала свою міцну оборонну силу, а уряд ні од кого не залежний!
Немає чого оглядаться на Керенських, Терещенків, Гучкових!
Час оголосить світові: "Маємо волю мати свою Незалежну Державу!"
Нехай живе Україна Вільна, Соборна і Незалежна!"
В часі промови в залі панувала повна тишина. Тепер ще хвилина, дві. І зашумів, загримів зал од оплесків, криків "Слава!" і довго не успокоювався.
А промовець звернув карту, скромний, сірий, нікому не знаний, вклонився і пішов помалу на своє місто. Кинуті слова були несподіваними, смілими, показували реальну ціль. Аргументи переконуючі, всім зрозумілі.
Наш національно-соціальний рух не йшов далі, як здобуття автономії в межах перебудованої Російської імперії. Смілою мрією була федерація на рівних. правах з центральним урядом у Петрограді чи Москві.
А тут говориться про незалежну державу!
Неначе хто розгорнув муравкове гніздо!
З реплікою виступйв Петлюра. Виступ попередника вважав шкідливим, кликав до додержання солідарності з пролетаріатом російським. Майбутнє України вважав в тісній федерації з демократичною Росією.
Довго ще розважено над смілими словами молодої людини в сірій шинелі.
Мене вони схватили, як кліщі, припали до душі. Доповнювали слова Удовиченка, були їх завершенням.
Удалось під час обіду розшукать смілого молодого солдата, умовились спіткатись під поданим адресом.
Застав в невеликій кімнаті п'ять осіб. Один офіцер-артилерист, решта — солдати-студенти.
Це були представники партії соціалістів-самостійників. На 1500 делегатів п'ятеро — дрібна частина. Мала, а сильна духом і вірою. Формально до неї належав тільки один. Тепер стало шестеро.
Гаслом стало: "Не в численності сила, а в вартості!"
Партію соціалістів-самостійників зорганізував київський правник Микола Міхновський.
Зразу невелика, розвивалась і збільшувалась. Належали до неї люди різних сфер, од науковців до робітників. Найбільше студентів і залізничників.
Не кидаючи демагогічних, руїнницьких гасел, самостійники вказують реальну конструктивну ціль. Форму влади має окреслить Український Сойм. Вороже до росіян не ставляться, навпаки, уважають в майбутнім тісну господарчу пов'язаність.
З Терпилом вертались ми до Житомира повні вражень. На Данила тоже вплинула мова самостійника.
Загальні збори спілки юнаків з великою увагою вислухали звітів Терпила і мого про перебіг з'їзду.
В скупленні слухали юнкери, про що говорили Винниченко, Петлюра та інші. З задоволенням прийняли відомість про присутність на з'їзді командира 34-го корпусу ген. Скоропадського. З зацікавленням поставились до організації Вільного козацтва й історичного убрання делегата од того козацтва.
Як треба було сподіватись, найбільше враження зробило представлене Терпилом виступлення самостійника. Звіт Терпила я поповнив, коротко подавши цілі і впливи нової конкретної думки.
Забирали голос один за другим, а майже всі гаряче пройнялись ідеєю боротьби за свою незалежність. Несподіванкою було освідчення юнкера Іосона Цимболяндсберга про його солідарність і готовність боротись за незалежність України. Був він естонцем.
Були й противники, а між ними — не один хлопець щирий і гарячий патріот. Вони держались поглядів Центральної Ради, т. з. автономії.
80 % юнкерів стали, твердо на ґрунт незалежності. Ці настрої стали відомі, керівництву школи і були причиною дуже неприємної і гострої розмови з полковником Духоніним, котрого я поважав.
Наслідком був рапорт про одкомандирування до 33-го інженерного полку, моєї властивої одиниці.
Спіткання з полк. Буйком і штабом полку було тепле, сімейне. Знову дістав свою роту.
Багато нового на фронті і на позиції. Новини неспокійні і грізні. Після зірвання наступу в червні, партія більшовиків настільки окріпла, що, опираючись головним чином на матросів-балтійців, учинила спробу захватить владу в свої руки. Тим разом Тимчасовий Уряд переміг, а центр більшовиків, змушений перейти в стан конспірації, не склав зброї, навпаки, ужив своєї найсильнішої зброї — агітації, не перебираючи в гаслах.