Амністія для Хакера

Майор зітхав, відчуваючи якийсь такий… не те щоб жаль… Ніби вболівання за свого ворога, суперника, свою потенційну мішень, жертву — як не назви цього хлопця, адже ті, «треті», викликали у нього ще менше симпатій, а перспектива притягнути їх до відповідальності взагалі дорівнювала нулю. Хотілося вірити, що, швидше за все, ніхто й нікого не спіймав на маслозаводі в Білоденичах. Можливо, навіть той, кого називали Хакером, ніколи в житті не бував там, а зламав через інтернет першу-ліпшу комп’ютерну систему, аби імітувати своє перебування там. Ще й посміявся, уявляючи, як вони зробили цей марш-кидок на вісімдесят кілометрів серед ночі з усією амуніцією, як годиться під час операцій. Можливо, він передбачав і дії тих, інших, які також збиралися нагрянути туди і з якими Кобища розминувся на якихось десять-п’ятнадцять хвилин. О було б!

А сам Хакер сидить тим часом десь у Нововасилівському мікрорайоні, де все-таки запеленгували його мобілку, яку він вимкнув, як завжди, відразу після короткочасного користування. Карпович сказав, що це взагалі був геніальний крок. Хоча… У цьому випадку хтось усе-таки повинен був увімкнути на ніч комп’ютери маслозаводу. Або ж він сам заздалегідь, якщо діє самотужки… У цих численних версіях починав блукати навіть його розум.

І все-таки навіщо він засвітився? Навіщо так примітивно вийшов через мобільний до інтернету в завершальній фазі своєї роботи? Міг і з другого комп’ютера так само заплутати сліди. Що, махнув рукою, розуміючи, що є зараз голкою у скирті сіна?

Це була одна з можливих версій. У голову лізли й інші, але майор вважав їх початком чогось такого, схожого на параною, викликану довгим опосередкованим спілкуванням із цією неординарною особистістю. Міг, наприклад, Хакер зробити справу в бухгалтерії маслозаводу, прихопити «ящики» від комп’ютерів, постріляти охорону й імітувати таким чином третю силу. Грайтеся, хлопці, розслідуйте, якщо вже на те вчилися!