Агент №13
- Автор: Беркеши Андраш
- Год: 1975
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Георгій Андор
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Агент №13». Краткое содержание книги:
Угорські офіцери внутрішньої служби Шалго, Кара та інші з допомогою і при підтримці місцевого населення розкривають злочинні наміри західної агентури, запобігають ідеологічним диверсіям, спрямованим проти соціалістичного ладу Угорської Народної Республіки.
— Гаразд. Перекажіть йому, що я згоден.
— Візьміть з собою гроші, — сказала жінка.
Увечері Бланка кілька разів дзвонила по телефону до Салаї, але його не було вдома. Нарешті, після опівночі, вдалося додзвонитися. Бланка змінила голос, намагаючись наслідувати молоду дівчину:
— Хелло! Це Гейза?
— Так, Гейза Салаї. Хто говорить?
— Я гадала, ви впізнаєте мене по голосу. Та це не має значення. Я подруга Беати. Ми бачилися в Емеді. Увечері я зустрілася з Беатою, вона була з якимось німцем, якщо не помиляюся, його звуть Віктором. Добре ж вони обдурили вас! На вісім ранку вони домовились покататися на човні. Беата чекатиме на нього біля трьох плакучих верб. Знаєте, де це?
— Ні.
— Недалеко від вілли професора Таборі, в якого мешкає отой Віктор.
— Так, так, пригадую…
Жінка поклала трубку.
— О, якби я знав про це! — вигукнув Таборі. — Я не дав би далеко зайти тому божевіллю! Це ж вона тебе захищала, Казимире!
Казимир сидів, знесилений. Спробував підвестися, але ноги не тримали його, і він знову сів, заховавши обличчя в долоні.
— Не треба мене захищати, — попросила жінка. — Я заслуговую на покарання. У розпачі людина здатна й до підлості.
— Виходить, усе це через мене? — різко запитав Казимир. — Але при чому тут я? Я не просив матір, щоб через мене вона посилала когось убивати людину. Якесь зачароване коло! Тепер я розумію, чому мовчить Салаї. Знає, що ти його не викажеш, бо інакше виказала б і себе. А проти нього немає інших доказів.
Губер подав знак жінці, щоб вона заспокоїлась, і підійшов до інженера:
— Я розумію вас. І все ж раджу вам не втрачати; голови.
— Не треба мені ваших порад, — роздратовано відріз Казимир. — Я вже ситий по горло порадами! — Він підвівся, підійшов до дверей і сперся об одвірок.
— Гаразд, не радитиму вам нічого, але подумайте ось про що. — І, не дочекавшись, що скаже Казимир, у такому ж тоні повів далі: — Ситуація дуже складна. Ви розміркували цілком вірно: Салаї мовчатиме, бо ваша мати не викаже його. Але цей магнітофонний запис…
Казимир обернувся, наче його вжалили:
— Що ви хочете робити з отим записом? Ви ж краще за всіх знаєте, що Меннел брехав!
— Знаю. Звичайно, знаю. Але з запису цього не видно…
Казимир знизав плечима.
— А мені байдуже, — сердито буркнув він, підходячи до стола і наливаючи собі коньяку. — Віддайте цю стрічку полковникові, коли хочете. Мені все одно. Після всього, що я почув, мене вже ніщо не хвилює.
— Пане інженер! Може, це вас і не хвилює, — підвищив голос Губер, — але мене хвилює. Я приїхав сюди з завданням вирвати вас із тенет Брауна.
— Хто вам це доручив? — спитав Казимир.
— Ваш батько.
Настала мертва тиша.
— Мій батько? — тихо перепитав Казимир і витріщився на Губера. Перевів погляд на матір, потім на професор Таборі. В горлі йому пересохло, язик ніби прилип до піднебіння. — Мій батько живий?
— Так, — відказав Губер. — Живий і здалеку береже вас.
— Ти знала про це? — звернувся він до матері. Потім повторив, глянувши на професора. — І ви знали?
— Знала, — тихо відповіла жінка.
— Чому ж ти мовчала? Чому таїла від мене?
— Ми не хотіли зробити тебе нещасним, — відповів професор. — Не хотіли, щоб ти знав, що твій батько був фашистом. Про це краще і тепер не говорити…
— Але я хочу знати, ким був батько! Хочу все про нього знати!
— Стривайте, пане інженер, — встряв у розмову Губер. — Ваше бажання законне. Ви маєте право все знати про батька. Поки що вдовольніться тим, що він живе у Сполучених Штатах Америки. Ми з ним друзі. Ваш батько — офіцер американської секретної служби. Колись був угорцем, а зараз громадянин Сполучених Штатів. Увесь час він стежить за вашим життям, тому і дізнався, що замислив Браун. Сказав про це йому я. Ми все обміркували і вирішили допомогти вам, матері та дядькові. Прошу, вірте мені. Вам відомо, що я виказав органам агентів Брауна. Це було зроблено заради вас.
— О боже! Я, здається, збожеволію! — гірко вигукнув інженер. — Моя названа мати — німецький агент, батько — американський. — Він різко обернувся до Таборі: — А ти чий агент? Можеш мені спокійно сказати! — Потім махнув рукою і, глянувши на Губера, тихо попросив: — Розкажіть про батька…
— Сину, — схвильовано перебила його Бланка. — Я потім усе тобі розповім, але спершу послухаємо про інше. Час мішає, а панові Губеру треба їхати. Ідеться про нашу долю…
Казимир знову сів, затуливши обличчя руками.