Фаренго. Ч. 2. Гніздо
- Автор: Ешкилев Владимир
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-036-0
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Фаренго. Ч. 2. Гніздо». Краткое содержание книги:
Коли інспіроване Преподобною Р’аавал видіння згасло, Вольск ще деякий час здобував розуміння щодо щойно побаченого. Запитання роїлися у його голові, але зі всього рою техноархеолог вибрав два.
«А не може раптом такого трапитись, що гніздо ґиргів ховають, скажімо, на самій Аврелії, в кратері Мефістофель глибоко під землею?»
«Таке неможливо, Алексе, — відповіла Тарасваті. — Те, що ми знаємо про метаболізм ґирга-репліканта, передбачає гігантські витоки газів. Окрім того, ГРЛ побачили б ту каверну, де живе матка, навіть на глибині у третину радіуса Аврелії. А на таких глибинах існування гнізда проблематичне, адже мантія планети розплавлена».
«А якщо ті володарі арсеналу побудували для гнізда спеціальну капсулу, що плаває в глибинах розплавленого базальту, а гази вони утилізують?»
«Малоймовірно», — сказала жриця.
В уяві техноархеолога раптом виникло підсвічене підземними вогнями обличчя Тарасваті. Посмішка Знаючої у сяянні плит-світильників здалась Вольску переможно-зловісною.
«І ще таке питання, — мовив він. — Невже рептилоїди так добре вивчили наш сектор Галактики, що їм відомі геть усі червоточини? А якщо тих червоточин не вісім, а, скажімо, десять?»
«Ґ'орміти досліджують Ллод, як вони називають галактичну гілку Оріона, вже сотні тисяч років. Їхні розвідники пильні, а безпілотні системи практично всюдисущі. Те, що ми їх не помічаємо, свідчить лише про досконалі засоби маскування. Якщо вони кажуть, що червоточин вісім, значить, їх саме вісім, а не сім і не дев’ять. Принаймні у мене немає підстав брати під сумнів їхню обізнаність… Нам час приєднатись до решти запрошених, ходімо».
Першою до виходу з кімнати попрямувала Р’аавал, за нею Вольск, а роль замикаючої процесії знов узяла на себе Тарасваті.
— Тут щось зберігали? — вголос запитав техноархеолог, коли дверна плита зачинилась за спиною жриці.
— Ми у легендарному місці, — підтвердила його здогадку піфійка. — Тут тисячі століть тому зберігали знаменитий Жезл Сили, який на Землі називали Каменем Богині Бау.
— І де ж він тепер?
— Невідомо.
— Але ви кажете, що він колись гостював на Землі. Ящери подарували Камінь землянам?
— Його вкрали.
— З цього Храму? — здивувався Вольск. — Мені важко уявити надійніший сейф.
— Подробиці мені невідомі. Знаю лише, що хранителі знань Ґ’орми вважають викрадачами найперших гуманоїдів — оріонітів. Походження цього Жезла оповите таємницею. Дехто припускає, що мільйони років тому він належав тій безсмертній істоті, яка воювала зі всім Всесвітом і яку земні легенди називають Люцифером.
— Тоді цей Камінь небезпечний… — припустив Вольск.
— Алексе, в мене буде до тебе прохання, — раптом мовила Тарасваті.
— Завжди до ваших послуг, Преподобна.
— Я би хотіла, щоб саме ти доповів Зоранові про все, що відбулось у кімнаті безпечного спілкування.
— Чому не ви?
— По-перше, після того як Зорану стало відомо про Кішу, він перестав ставитись до мене з колишньою довірою. По-друге, все ж таки ви із Зораном належите до одного народу, й вам легше буде поміж собою порозумітись…
— Що ви маєте на увазі? — здивувався Вольск.