Чужинець в Олондрії (ЛП)
- Автор: Саматар София
- Серия: Олондрія #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Переводчик: mirabel.lv
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чужинець в Олондрії (ЛП)». Краткое содержание книги:
У відчаї Джевік шукає допомоги в жерців олондрійських релігій, однак швидко стає пішаком у боротьбі між двома найпотужнішими культами імперії. І хоч країна стоїть на порозі війни, йому доводиться протистояти привиду й дізнаватися історію дівчини, аби отримати хоч якийсь шанс стати вільним, звільнивши заразом і її. Це випробування кидає виклик його розумінню мистецтва й життя, батьківщини й вигнання, а також того, де проходять межі того «спокусливого некромантства», яким є для нього читання.
—❖ ♦ ❖—
Нагороди та номінації: Nebula Award Nominee for Best Novel (2013), Locus Award Nominee for Best First Novel (2014), World Fantasy Award for Best Novel (2014), IAFA William L. Crawford Fantasy Award (2014), British Fantasy Award for Best Fantasy Novel (the Robert Holdstock Award) (2014)
Твоя мати, сказав він.
Де вона? — запитала я, раптом злякавшись. Де вона, Чіму? Чому вона не повернулася?
Вона не хотіла, щоб ти знала, мовив він, хрипко, ласкаво, його пальці продовжували пестити моє волосся. В кімнаті було зовсім мало світла, лише колючки місячного сяйва. З вулиці долинали звуки барабанів, далекі голоси, валування псів. Йди вже спати, Чіму, ледь видушила я із себе, бо страх перехопив горло. Ти втомився.
Ні, відповів він. Ні.
Він розповів мені все. Наполягав на тому, аби розповісти мені. Сказав: правда сама по собі є чеснотою, незалежно від її змісту. Сказав: це остання історія, Джіссавет, остання. І це була правда. Більше жодних історій я від нього не чула.
Отож, була собі дівчина, розпочав він, дівчина готан з дуже бідної сім'ї. Її батько помер, коли вона була ще дитиною. Ні, не запитуй нічого. Надто все складно й без запитань. Вона виросла. Вона була вродлива, як… не підберу слова. Прекрасна, як сон, який неможливо згадати, огорнена такою ж таємницею, такою ж безформністю й силою… і тотальним невіданням. Вона ніколи нічого не знала, незважаючи на всі життєві випробування… ну, годі про це. Отож ця дівчина, доню, коли була приблизно твого віку, а точніше на рік молодша за тебе, у шістнадцять років, разом із сестрою пливла вздовж піратського узбережжя; гадаю, вони шукали равликів. Так ось, її сестра… загинула.
Її сестра загинула. А вона… вона жива. Це її тріумф. І це великий тріумф, Джіссі, повір.
Він тихо, судомно засміявся. Чому я не можу сказати все як є? — пробурмотів він. Вже ж постановив собі, та ніяк не перестану вагатися… Бачиш, дитино, те, що сталося — це така річ, яку боги не повинні допускати. Не повинні такого допускати. Але допускають. Хіанот упіймали пірати з узбережжя. Вона жила з ними в печерах більше року. Шістнадцять місяців. Її сестра зістрибнула, — це ще одна правда, — її сестра скочила зі скель і загинула. Але вона — ні. Чи відчуваєш ти чесноту, що походить з цієї правди? Ти маєш знати, яка хоробра в тебе мати. Її мужність, її завзятість просто неймовірні, навіть неймовірніші, ніж краса, яку досі оспівують в селі. Вона жила в печерах, була поранена — під час викрадення вони причмелили її ударом по голові, в неї досі є шрам. Вона тікала три рази. Після кожної з перших двох спроб вони відтинали їй по одному пальцю правої руки. З третьої спроби вона таки втекла. Вона зійшла з пагорба і повернулася в село, немов привид. І була при надії. Розумієш?
Він погладив мене по волоссю, ніжно-ніжно. Засмерділо просяним пивом. Чіму, ти п'яний, почала було я, але слова застрягли. Промінь місячного світла ліг на срібло його волосся, а обличчя ховалося в темряві. Опівнічна пора. Туга. Пси.
Отже, ти мені не батько, врешті озвалася я.
А він на те: звісно ж, я твій батько… Але я чула, як тремтить його голос. О, це тремтіння, я його знала: це був дрож, породжений страхом.
Ні, заперечила я. Ви мене обдурили, ти і таті. Ви казали мені неправду.
Так, прошепотів він. Сидів під стіною, звісивши голову. Місячне світло спливало по його безсилих пальцях.
Ви мені взагалі не батьки, процідила я. А потім додала: Киїтна, в мене ж вона від нього, так?
Він закрив обличчя руками.
Коли виявлено рану, яка є джерелом болю, то це не спричиняє болю, бо біль вже був од самого початку. І це для мене найбільша несподіванка. Я й сама не можу повірити, що лежу спокійно в темряві, поки він плаче. Думаю про людей на святі, там, за плавнями. Вони танцюють, п'ють просяне пиво з калабасів. Старі чоловіки, вже п'яні від кокосової самогонки, плентаються подзюрити в бур'яни. Звідусіль чутно розмови, вигуки. Якась жінка кружляє на місці. Музики спливають потом над своїми барабанами й дзвонами. Співак видобуває хрипкі крики; він виглядає одержимим. Під деревом дві жінки допомагають третій укласти й закріпити коси. Юнаки та дівчата танцюють, вишикувавшись в лінії, місячний сміх і пси, відблиск на воді, страх натрапити на змію, пиво, що розлилося на землю, суперечки, таємне кохання серед пальм, плескання в долоні, дитячий плач. Все це там є, у всій повноті, та для мене просто недосяжне. Розкриття правди спустошило мій дух і зробило мене легкою. Тепер я можу ширяти понад світом, тепер я нікому не належу. І всі речі приходять до мене за власним бажанням.
І мати також. Повернулася додому. Провела ніч у лісі, а може в гамаку під хатиною: влаштувала учту москітам. Я так і не заснула. Дивлюся, як вона піднімається по драбині, яку ми залишили спущеною, і починає накладати вугілля в жаровню.