Коли дивишся в безодню

— От і все, — сказала Сандра, тримаючи мене за обидві руки. — Мені пора.

Я рвучко обняла її.

— Щасти тобі, люба. Бережи малюка… Я б так хотіла поїхати з тобою!

Вона вивільнилася з моїх обіймів і похитала головою.

— Ні, Інно. У кожної з нас свій шлях, своя доля, і разом нам не зійтися. Повертайся до Владислава — ти потрібна йому, а він потрібен тобі, в ньому твоє істинне призначення. Не бійся, що згубиш його, це все Веліалові вигадки. Справжнє кохання не губить, а рятує, воно дає життя і протистоїть смерті. Переступи через свій страх, подолай свою слабкість — і повертайся. Все одно ти не зможеш без нього жити.

— А ти?

Сандра сумно всміхнулася і взяла з рук Кристини маленького Маріо Феліче.

— Не турбуйся, якось проживу. Я вже знайшла своє місце в житті.

Вона цмокнула мене в щоку, кивнула на прощання Ґуннарові та Леопольду і разом з Кристиною забралася до брички з відкидним верхом, де вже сиділи Ельвіра та Лючія. П’єтро, що керував екіпажем, ударив батогом двох коней, бричка рушила з місця і в супроводі Рахіма, Фатими та отця Едвіна проминула райдужну арку, яка відразу й згасла.

Вже біля самого краю латки Сандра озирнулася до нас і надіслала рукою поцілунок. А через кілька секунд увесь загін зник з поля нашого зору, вирушивши в подорож по Трактовій Рівнині…

Я тихо зітхнула й змахнула з вій непрохану сльозу. Ґуннар підбадьорливо поклав мені руку на плече, а Леопольд сумно мовив:

— Шкода, що Сандра поїхала. Ми щойно знайшли її, а вона знову поїхала. Я сумуватиму за нею.

— Ми всі сумуватимемо, — сказала я, нахилившись і лагідно потріпавши його коротку шерсть. — Ну, гаразд, котику, біжи до дівчат. А ми з Ґуннаром неквапно пройдемося.

Леопольд махнув хвостом і помчав уперед, до пальмового гаю. Ми пішли слідом за ним, думаючи кожен про своє. Лише на півдорозі Ґуннар стримано мовив:

— А знаєш, Інґо, я цілком згоден із Сандрою — вона дала тобі гарну пораду. Твоя затія з утечею від Владислава від самого початку була дурною й безперспективною. До того ж дитячою. Дорослі люди так не поводяться. Не можна вирішити проблеми, втікаючи від них. Хоч як швидко ти бігаєш, вони все одно наздоженуть тебе й накинуться зусібіч.

Я кинула на Ґуннара сторожкий погляд. На якусь секунду у мене виникла підозра, що він підслухав мою вчорашню розмову з Сандрою, коли вона розповіла мені про справжню причину своєї втечі, дала прочитати листи найсвятішого Іларія, коли той був митрополитом Істрійським, і познайомила з таємним пророцтвом константинопольського патріарха Несторія. Проте ні — Ґуннар нічого не знав, бо тоді поводився б геть інакше. Така історія знатна вибити з колії навіть найнезворушнішу людину, а кузен був доволі вразливий і зовсім не вмів прикидатися. Якби він підслухав бодай уривок нашої розмови, то неодмінно виказав би себе своєю поведінкою. Найпевніше, він просто відчув, що моя рішучість ховатися від Владислава дала слабину, і скористався цим, щоб долучити свій голос до Сандриних порад та вкрадливих нашіптувань мого внутрішнього демона-спокусника.