Людина, що знайшла своє обличчя
- Автор: Бєляєв Олександр Романович
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Григорий Г. Кулинич
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Людина, що знайшла своє обличчя». Краткое содержание книги:
Престо розумів правдивість цих доводів. Він був пригнічений і обеззброєний.
Вони сумно дивились один на одного. Нарешті, Престо сказав:
— Що ж ви з нею думаєте робити?
— Стати невідомими, виїхати туди, де нас ніхто не знає, і жити скромно і непомітно… І ще Еллен просила передати, що вона щиро бажає вам щастя і ніколи не забуде вас… Я не сумніваюсь, що вона нікого більш не полюбить, Еллен не така дівчина. Але життя її розбите. — Баррі підвівся і простягнув Престо руку, яка тремтіла від хвилювання. — Дякую вам, містер Престо, за все, і прощайте.
— Але хіба я не можу побачити її, попрощатися з нею? — вигукнув Престо.
— Для неї це було б занадто тяжко. Вона вже виїхала з дому.
І Баррі нетвердою ходою людини, яка глибоко страждає, вийшов з кімнати.
Престо опустився на стілець і стис голову руками.
Увійшов Себастьян, зітхнув, трохи потоптався біля дверей і сказав:
— Міс Кей поїхала, а містер Баррі замовив автомобіль.
— Я знаю, Себастьян, — відповів Престо, не відриваючи рук од голови.
Себастьян не виходив, він зітхав біля дверей.
— Я знаю також, про що ти хочеш запитати мене, — сказав Престо. — Міс Еллен і містер Баррі виїхали зовсім. Весілля не буде. Ми знову лишились удвох із тобою, старина.
В кімнаті на якийсь час настала тягуча і нестерпна тиша. Потім, немовби забувши про те, що в кімнаті Себастьян, Престо сказав сам собі вголос:
— А втім, ні. Тепер я не один. Правда, вороги завдали надзвичайно тяжкого удару. Ну що ж, цим самим вони тільки допомогли мені ще ясніше визначити свій шлях. Тепер мене вже ніхто не зіб’є, — я мститиму і боротимусь до останнього подиху.
Себастьян із страхом і повагою дивився на палаюче обличчя Тоніо, сповнене рішучості і гніву.
Олександр Бєляєв. Аріель
Переклад П.Д. МОРГАЄНКА
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
ПО КОЛАХ ПЕКЛА
Присвячую дочці Світлані.
Аріель сидів долі біля низького вікна своєї кімнати, що нагадувала чернечу келію. Стіл, табурет, постіль і циновка в кутку — оце і всі меблі.
Вікно виходило у внутрішній двір — сумний і тихий. Ні кущика, ні травички — пісок і гравій, ніби куточок пустелі, огороджений чотирма тюремними стінами похмурої будівлі з малесенькими віконцями. Над плоскими покрівлями здіймались верхівки пальм густого парку, що оточував школу. Висока огорожа відділяла парк і будову од зовнішнього світу.
Глибоку тишу порушувало тільки поскрипування гравію під неквапливими кроками вчителів і вихователів.
В таких же убогих, як і в Аріеля, кімнатах жили вихованці, привезені в мадраську школу Дандарат з усіх кінців світу. Серед них були і восьмирічні, і дорослі юнаки та дівчата. Вони складали одну сім’ю, але в їх неголосних і скупих словах, у їх очах не можна було помітити ні любові, ні дружби, ні симпатії, ні радості під час зустрічі, ні горя під час розлуки.
Вихователі й учителі: індуси-браміни, гіпнотизери і європейці, переважно англійці, — окультисти нових формацій — всіма засобами викорінювали ці почуття уже з перших днів перебування вихованців у школі.
На Аріелі була туніка — сорочка з короткими рукавами з грубої тканини. На ногах не було навіть сандалій.
Це був високий на зріст світловолосий юнак років вісімнадцяти. Але на вигляд йому можна було дати іноді й менше: світлосірі очі дивилися з дитячою простодушністю, хоч на високому чолі вже намічались легенькі зморшки, як у людини, що немало пережила й передумала. Колір його очей і волосся вказував на європейське походження.
Обличчя Аріеля з правильними англосаксонськими рисами було непорушне, як маска. Він байдуже дивився у вікно, як дивиться людина, що поринула в глибокий роздум.
Так воно й було: наставник Чарака-бабу примушував Аріеля вечорами підводити підсумки дня — згадувати всі події, що відбулися від сходу до заходу сонця, перевіряти своє ставлення до них, перевіряти свої думки, бажання, вчинки. Перед нічним спочинком Аріель мусив давати звіт — сповідатися перед Чаракою.
Заходило сонце, освітлюючи крони пальм і хмари, що швидко мчали в небі. Дощ тільки-но перестав, і знадвору в келію проникало тепле вологе повітря.
Що ж сталося за день?
Прокинувся Аріель, як завжди, на світанку. Обмивання, молитва, сніданок у загальній столовій. На товстому дерев’яному підносі подавали лчі-коржики з борошна, зовсім неїстівні смажені земляні горіхи і воду в глиняних глечиках.