Кім

Вони дали йому документ, де вихваляли його люб’язність, готовність допомогти і несхибні навички гіда. Він запхав його у пояс й аж схлипнув від розчулення, бо ж вони стільки небезпек пережили разом. Він провів їх ополудні по людній центральній вулиці Сімли до Союзного банку Сімли, де вони хотіли підтвердити свої особи. А там пощез, наче світанкова хмаринка на Джако.

Погляньте на нього, надто вихудлий, щоб пітніти, надто зайнятий, щоб рекламувати свої ліки з маленької оббитої міддю скриньки, піднімається він по Шемлезькому схилу — просто втілення досконалості. Подивіться, як він відкинув усі свої мудрагельські звички, курить удень на топчані, а жінка в прикрашеному бірюзою головному уборі вказує на вкриті сухою травою схили на південному сході. Ноші, каже вона, пересуваються не так швидко, як окрема людина, але його пташки, певно вже на рівнинах. Святий чоловік не схотів лишатися, хоч вона, Ліспет, і наполягала. Бабу тяжко зітхає, обперізує свої великі стегна і знову вирушає в дорогу. Він не має великого бажання подорожувати у сутінках, але його денні переходи — от, нікому в книжці описати — справили б враження на людей, які глузують із його раси. Добрі селяни, пам’ятаючи продавця ліків із Дакки два місяці тому, давали йому прихисток від злих лісових духів. Йому снилися бенгальські боги, університетські підручники і «Королівське товариство», Лондон, Англія. На світанку біло-синя парасоля, підстрибуючи, рухалася далі.

На краю Дуна, залишивши далеко позаду Масурі, перед огорнутими золотою імлою рівнинами спинилися обшарпані ноші, де лежить — і всі Гори це знають — хворий Лама, який шукає Річку, щоб зцілитися. Села ледь не побилися між собою за честь нести їх, але не лише тому, що Лама давав благословення, але тому, що його учень давав добрі гроші — цілу третину того, що платять сагиби. Ноші-дулі проходили по дванадцять миль за день, як то видно по засмальцьованих кінцях, і такими дорогами, де мало хто з сагибів ходить. Через перевал Ніаланг у бурю, коли розвихрена снігова крупка засипала кожну бганку на одязі незворушного Лами; поміж чорними кручами Райєнга, де вони чули посвисти диких кіз за хмарами; здираючись вниз і вгору по сланцях біля гірського підніжжя; тісно затискаючи руків’я нош між плечем і стисненою щелепою, коли треба було проходити жахливі закрути Порізаної Дороги над Бгаґіраті; гойдаючись і поскрипуючи в такт підтюпцеві носіїв на спуску у Долину Вод; квапливо проминаючи імлисті плато тієї замкнутої долини; знову вгору, вгору назовні, назустріч ревінню вітрів Кедарнатху; спочиваючи опівдні у тьмяному затінку привітних дібров; переходячи від села до села по вранішньому морозцеві, коли навіть найщирішим вірянам можна пробачити, якщо вилають нетерплячого святого чоловіка; або при смолоскипах, коли навіть найменш лякливі думають про привидів — так мандруючи, ноші-дулі досягли свого кінцевого переходу. Маленькі горяни обливалися потом від незвичної спеки унизу хребта Сівалік і зібралися довкола жерців по своє благословіння і платню.