Кім

За двісті миль на північ від Чіні, на блакитному сланці Ладака лежить веселун Янклінг-сагиб і сердито видивляється у бінокль по гірських хребтах, чи нема де слідів його улюбленого провідника — чоловіка з Ао-Чанга. Але цей зрадник із новенькою гвинтівкою Манліхера[191] і двома сотнями набоїв десь там полює мускусного оленя на продаж, а Янклінгові-сагибу у наступному сезоні розкаже, як він тяжко нездужав.

Угору долинами Башагра поспішає бенгалець — гострозорі гімалайські орли обминають його яскраву новеньку біло-синю парасолю — а сам бенгалець, колись товстий і гарний, тепер худий та обвітрений. Він отримав подяку від двох непростих іноземців, яких не без спритності провів через Машобрський тунель до великої та різнобарвної столиці Індії. Не його провина у тім, що у пелені густого туману він провів їх повз телеграфне відділення та європейську колонію у Котгарі. Не його провина, а тих богів, про яких він так захоплююче розказував, що він вивів їх до кордонів Нагану, де місцевий раджа сплутав їх із дезертирами британської армії. Гарі-бабу так описував велич і славу своїх супутників у них на батьківщині, аж сонний князик усміхнувся. Він це розказував кожному, хто цікавився — безліч разів — голосно — по-різному. Він випрошував їжу, знаходив помешкання, проявив знахарські здібності для зцілення ударів у пах — таких ударів, які можна отримати, котячись по скелястому схилу у темряві — він геть у всьому був незамінний. Причина його дружелюбності викликала повагу. Разом із мільйонами закріпачених одноплемінників він звик дивитися на Росію як на велику північну визволительку. Він був боягузом. Він боявся, що не зможе уберегти своїх прославлених винаймачів від гніву розбурханих селян. Він би й сам радо зацідив якому-небудь ото святому, чом би й ні, але… Він був глибоко вдячний і щиро радів, що доклав «своїх незначних зусиль», щоб довести їхню подорож — за винятком втрати речей — до успішного завершення. Він забув про штурхани, навіть заперечував, що була та недостойна перша ніч під соснами. Він не просив ні утримання, ні попередньої плати, але, якщо вони вважатимуть його достойним, то чи не зможуть написати йому рекомендацію? Йому це може згодитися потім, коли хтось інший, може, їхні друзі, приїдуть на Перевали. Він благав їх пригадати його у часи їх майбутньої величі, бо ж «несміло сподівається», що навіть він, Магендра Лал Дат, М. О. з Калькутти, «дещо прислужився державі».