Глибинний шлях
- Автор: Трублаини Николай Петрович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Глибинний шлях». Краткое содержание книги:
Микола Петрович Трублаїні народився 1907 року на Вінниччині. Людина неспокійної вдачі, надзвичайно допитливий, жадібний до знань, він об’їздив майже весь Радянський Союз: побував іга Далекій Півночі і в Арктиці, на Далекому Сході і на Кавказі. Враження від численних мандрівок і лягли в основу його чудових творів. У 1935 р. вийшла його перша пригодницька повість “Лахтак”, а за нею - “Мандрівники”, “Шхуна “Колумб”, “Глибинний шлях” та ін.
З перших днів Великої Вітчизняної війни М. Трублаїні на фронті. 4 жовтня 1941 р. письменник загинув на бойовому посту.
— Її врятовано? — кинувся назустріч Барабашеві Макаренко.
— Сподіваюся, — відповів лікар, — хоча остаточно стверджувати цього ще не можу.
— Розкажіть про її становище, — попросив я, підходячи до Барабаша.
— Ми, лікарі, ще тривожимося за долю хворої, але віримо, що все це закінчиться щасливо.
— Як вона себе почуває?
— Досі непритомна. Сказати, що криза минула, не можу, та серце, хоч дуже слабенько, працює самостійно.
— Коли ж ви будете певні? — вихопилося у Ярослава. Лікар потер долонею чоло і стиха відповів:
— Для цього треба два-три дні. Загалом наслідки операції треба визнати за задовільні. Ми ще будемо систематично вводити в організм препарат, проте він уже не впливатиме так сильно, як спочатку.
— До Ліди можна зайти? — спитав Ярослав.
— Вона непритомна. Зайдіть. Тільки наближатися не треба. Будьмо обережні.
Діставши дозвіл, Ярослав пішов одягти халат. Я хотів його супроводити, в цей час мені подали телеграму. Черняк негайно викликав мене до Москви. Очевидно, хтось сповістив його про моє перебування в санаторії. Виклик звучав як наказ, і, зважаючи на воєнний час, я не міг відмовитися або затримуватися. Я вирішив тієї ж ночі їхати до столиці.
Коли Макаренко повернувся й почув про це, він наче прокинувся від задумливості, яка знов опанувала його, і заявив, що їде разом зі мною.
— Я ж військовозобов’язаний, — промовив він. — Термін моєї відпустки закінчується завтра об одинадцятій годині ранку.
Ми всі відчули, що десь там, вдалині, бушує полум’я великої війни, і нас закликають наші обов’язки перед Батьківщиною.
Пізно вночі виїздили з Соснового. Місце за рулем зайняв Макаренко. Нас проводжав Барабаш.
— Через кілька днів, як тільки покращає здоров’я Ліди, я відпрошусь на фронт, — сказав він, прощаючись.
Ярослав засвітив фари, кинув проміння вздовж шляху, що йшов через сосновий ліс, і ми залишили санаторій.
Перебуваючи в товаристві Ярослава Макаренка, я, звичайно, не міг не згадати про його роботу як будівника Глибинного шляху, а також про секрет, що його викрив Самборський за годину до початку великої війни.
В перший час, цілком підкорений подіям, що відбувалися в санаторії, я на тих думках не зосереджувався, а тепер вони повернулись до мене. Адже я досі не знав головного: як Макаренко домігся тієї надзвичайної швидкості підземних поїздів, що перебільшувала швидкість літаків, не знав, яке значення мала “макаренківська” система, що навколо неї було стільки суперечок під час будівництва. Я не міг не спитати його про це.
— Ярославе Васильовичу, — звернувся я до нього, — за годину до початку війни я довідався, що поїзди на Глибинному шляху ходитимуть з надзвичайною швидкістю. Заслуга цього винаходу належить вам.
— Ну? — неохоче відгукнувся Макаренко.
Йому, видно, ніяк не хотілося відриватися від своїх смутних думок.
— Ви ж розумієте, що мені, свідкові всіх тих подій і боротьби, що точилася між вами та іншими інженерами, дуже хочеться знати, як ви домоглися того. Якщо це не секрет…
— Ні, це вже не секрет. Просто з тунелю випомповано повітря. Там абсолютна порожнеча. Поїзди, не зустрічаючи лобового опору й тертя повітря, можуть рухатися з швидкістю понад тисячу кілометрів на годину.
Пояснення було навдивовижу просте. Саме тому, мабуть, я й не догадався про причини такого швидкого руху поїздів. Я опинився в стані того мудреця з відомої байки, який ніяк не міг відчинити ларця, хоч той відчинявся дуже просто.
Суть так званої “макаренківської” системи в тому й полягала, що вона вела до створення вакууму в тунелі. Для цього і треба було герметизувати весь Глибинний шлях. Велике повітряно-вентиляційне господарство призначалося для випомповування повітря, яке в умовах тунелю є головною перешкодою швидкості. Авіація давно досягла б таких же швидкостей, але опір повітря — непереможна перешкода для цього. Щоб уникнути цієї перешкоди, конструктори літаків давно вже працюють над створенням стратосферної авіації. А Макаренко розв’язання проблеми надшвидкості шукав під землею. І знайшов її там… Простота цього розв’язання призвела до того, що не тільки я не розгадав справжніх задумів молодого інженера. А втім, ніякої шкоди в цьому й не було. Навпаки, це призвело до кращого засекречування винаходу Макаренка.
“Просто й геніально!” — подумав я, почувши відповідь Ярослава.
ВІЙСЬКОВИЙ ЖУРНАЛІСТ
Розвиднялось.
На вулицях починався ранковий рух. А в приміщенні більшості міністерств усі вікна ще були освітлені. Події останніх днів, що розгортались в Європі та Азії, примушували всіх посилено працювати.