Черлені щити

— Боже! — тільки й вимовив Ігор помертвілими вустами.

А Всеволод у збудженні великому вдарив кулаком по луці сідла, вилаявся:

— Прокляття! Грім і блискавка на мою голову! Яким же я був недоумком учора, що не послухався тебе, брате!

Святослав зблід і стиснув тонкі збляклі вуста. Це ж він у всьому винен! Він погнався за половцями далі за всіх, він повернувся пізніше за всіх і, головне, наполіг, щоб заночувати в цьому проклятому полі Половецькому!.. Зараз він ладен був покласти голову під меч, аби лиш повернути минулий вечір і виправити свою помилку!

Всі довго мовчали. І тиша ця була важка і гнітюча.

А земля гула, стугоніла!.. І підходили вони все ближче!

Немало літ прошуміло над Славутиною головою, не раз смерті в очі заглядав він у багатьох боях, — здається, пора звикнути до небезпек, але й він, коли уздрів ту темну хмару, що обступала Ігорів полк, здригнувся і відчув, як попід серцем війнуло зимовою стужею.

Такого він ще не видів! Бути грому великому! Іти дощу стрілами з Дону великого!

Першим опам'ятався Ігор. Приструнчивши срібними острогами Воронця, підвівся на стременах, підняв руку і гукнув скільки духу було, на все поле:

— Браття і дружино! Доля послала нам важке випробування, а мене покарала за те, що я злегковажив суворим знаменням! Видно, зібрали ми проти себе усю землю Половецьку! Бій буде жорстокий — не на життя, а на смерть, і ні на кого нам надіятися — тільки на самих себе! Тож сміливо на ворога! Краще кістьми ляжемо, ніж безчестям себе знеславимо! Хай ліпше хижі птахи та дикі звірі тіла наші шматують, ніж осоромимо ми землю Руську!.. Станемо, браття, в круг! Станемо в такому порядку: я — попереду, ліворуч від мене — Святослав, за ним — Володимир, потім — Ольстин з ковуями і, нарешті, по праву руку від мене — Всеволод! І будемо, стримуючи ворога зі всіх боків, пробиватися до Дінця! Тут недалеко! Тільки там, на Дінці, у темному лузі, наш порятунок! Там шлях на Руську землю!

Полки швидко стали в бойовий круг — давнє відоме шикування війська при круговій обороні. Передній ряд закрився стіною щитів, виставив у бік ворога частокіл довгих списів. Внутрішні ряди приготували луки і стріли. Всередині поставили половецькі вози для поранених, посилили охорону біля полону та стад.

Міцний це був горішок — Ігорів полк, опоясаний непробивною стіною черлених щитів, наїжачений гострими списами та смертоносними стрілами, захищений міццю лат, кольчуг та шоломів! Нелегко його розкусити нікому — навіть Кончакові з усіма його ордами!

Ігор зі своєю дружиною, закованою в броню, став на вістрі всього руського війська. Саме тут і саме він повинен був прорвати вороже кільце і вивести всіх до Дінця.

Половці зупинилися на відстані польоту стріли, заповнюючи в своїх рядах прогалини, облягали сіверян щільно зі всіх боків. А зі степу до них підходили все нові й нові загони. І руські князі та воєводи були у подиві великому: як зумів Кончак за одну ніч зібрати всю силу половецьку?