Первісна. У вирі пророцтв
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. У вирі пророцтв». Краткое содержание книги:
Тим часом Шимас аб Нейван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драйґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останній у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов’язано з Ейрін та її Первісною Іскрою? А пов’язано ж напевно…
— Це нічого, я зачекаю.
— Ти не розумієш, Фіннело. Ідеться не про місяці, а про роки. Може, навіть про десяток років. Бренанові нема куди поспішати, він бо ж відьмак. А ти не зможеш так довго чекати, та й батьки не дозволять тобі марнувати свою молодість.
Кузина скрушно зітхнула:
— Я все розумію, Ейрін. Та однаково хочу спробувати.
— А я й не кажу, що це цілком безнадійно. Чоловіки непередбачувані, хтозна, як поведеться далі Бренан. Але ти маєш бути реалісткою і не покладати на свій задум великих надій. Бо інакше на тебе чекатиме гірке розчарування.
— Знаю. Та якщо я зараз нічого не зроблю, потім усе життя шкодуватиму. Так мені Ронвен наворожила.
— Правда? — зацікавилась Ейрін. — І коли?
— Учора ввечері. Я її ще з довнаха вмовляла, та вона довго впиралася, торочила, що не хоче втручатись у наші справи, боїться наврочити лихо. Але я не поступалась і врешті добилася свого.
— Можу тільки поспівчувати бідолашній дівчині, — зауважила Ейрін. — Це взагалі дивно, що їй вдалося протриматись аж три дні. То що ж саме вона наворожила?
— Що Бренанове серце зболене й розбите. Що він ще не готовий до нового кохання, але я припущуся фатальної помилки, якщо відмовлюсь від боротьби за нього.
— Гм. Здається, Ронвен сказала тобі те, що ти й хотіла від неї почути.
— Я певна, що вона не збрехала, — переконано мовила Фіннела. — Після того ворожіння її цілий вечір трусило. Проте налякана не була — отже, пророцтво не містило нічого страшного, що вона могла б приховати від мене. З Ронвен легко мати справу, всі її почуття буквально написані в неї на обличчі.
— Ну, гаразд, нехай це справжнє пророцтво. Перевірити його на істинність все одно неможливо, бо воно персоніфіковане. Та чи від цього щось змінилось у твоїх намірах? Якби Ронвен наворожила, що всі твої намагання будуть марними, ти б відступилася?
Фіннела рвучко хитнула головою:
— Нізащо. Я була б дурна, якби відмовилася від такого шансу через якесь непевне ворожіння. Шкода, що я зараз не в Катерласі, тоді б усе було легше. От якби Бренан приїхав на Тір Мінеган… А знаєш, Ейрін, чому б тобі не запросити його до нас? — запропонувала вона, вдаючи, ніби лише зараз про це подумала, хоч мабуть, носилася з цією ідеєю впродовж останніх днів. — Може, тебе він послухає.
— Ні, не послухає, — відповіла Ейрін. — Бренан і ногою не ступить на мінеганську землю, поки тут буде Ґвен, це ж очевидно. А вона затримається в нас щонайменше до осені. Івін каже, що найстарші дозволять їй складати іспити не раніше монфовіра.
— А хіба на це потрібен їхній дозвіл? — здивувалась Фіннела. — Коли Ґвен підтвердить вільне володіння всіма базовими плетивами, то зможе вимагати іспитів у будь-який час. Чи я щось наплутала?
— Ну, тут є певні тонкощі… А втім, твоя правда. Якщо Ґвен твердо стоятиме на своєму, найстарші ніде не подінуться, будуть змушені поступитись їй. Хоча не думаю, що вона стане заперечувати проти їхнього рішення. З її листів я зрозуміла, що Ґвен дуже рада повернутися на Мінеган і найближчим часом не планує його залишати. Але ти не журися, — втішила Ейрін кузину. — Ти зможеш побачитися з Бренаном улітку, коли поїдеш додому на канікули. Вчора він мені написав, що навесні збирається вирушити в подорож по Південному Абраду. Ясна річ, я відповіла йому, що він буде дорогим і бажаним гостем у Кардуґалі. Тож тобі залишиться тільки домовитися з ним, щоб його візит до Ленніру збігся з твоїм перебуванням там.
— Я ще не знаю, чи поїду влітку додому, — сумно мовила Фіннела. — Найпевніше, що ні. Мабуть, залишуся тут.
— Чому?
— Бо потім тато може не відпустити мене назад. Скаже: повчилася й годі, час уже заміж виходити. І віддасть за того ж Падрайґа. А я не хочу заміж, я хочу й далі навчатися.
Ще півроку тому Ейрін була б украй приголомшена, почувши від кузини такі слова. Але півроку тому Фіннела б нізащо цього не сказала.
— І як ти поясниш батькам?
— Дуже просто. Скажу, що в морі мені кепсько, і ніскілечки не збрешу — ти ж сама бачила, як я мучилась по дорозі з Рондава. А плисти звідси аж до Бруахайла, ще й без відьом, буде втроє довше і втроє важче. Я б, звичайно, перетерпіла, але… Словом, нехай тато з мамою думають, що я й досі така розніжена, аж до дрижаків боюся морської подорожі. Ну, а іншого способу вчасно потрапити в Леннір не існує. Хіба що через Тиндаяр.
Ейрін згідно кивнула. Про поїздку суходолом через увесь Північний Абрад і мови бути не могло — дорога в обидва кінці забрала б усі канікули. У кращому разі, вдалося б вигадати якийсь тиждень, та й то не напевно.