Сильмариліон

Отак і трапилося, що військо науґрімів, переправившись через Арос, безперешкодно вступило в ліси Доріату; ніхто не перепиняв їх, бо гномів було багато й усі — несамовиті, а капітанами Сірих ельфів опанували сумнів і відчай, тож вони безцільно бродили туди-сюди. Гноми ж просувалися далі, й перейшли могутній міст, і вступили в Менеґрот; і відбулося там найжахливіше з печальних діянь Прадавніх Часів. У Тисячі Печер розпочалася битва, і чимало ельфів та гномів наклало головою; і про те не забули. Та перемога дісталася гномам, і чертоги Тінґола було розграбовано і сплюндровано. Перед дверима скарбниці, де зберігали Науґламір, поліг Маблунґ Важкий-на-Руку; і науґріми захопили Сильмарил.

У той час Берен і Лутіен усе ще мешкали на Тол-Ґалені, Зеленому Острові, на Ріці Адурант, найпівденнішому з потоків, які, спадаючи з Еред-Ліндону, бігли вниз, аби з’єднатися з Ґеліоном; їхній син Діор Елухіл узяв за дружину Німлот, родичку Келеборна, доріатського принца, котрий пошлюбив Володарку Ґаладріель. Синами Діора та Німлот були Елуред і Елурін; а ще народилась у них і донька, котру назвали Елвінґ, що означає Зоряні Бризки, бо народилася вона в ніч, осяяну зорями, світло яких мерехтіло у бризках водоспаду Лантір-Ламат побіля дому її батька.

І от між ельфів Оссіріанду швидко пролетіла чутка, що велике гномівське військо у бойових обладунках спустилося з гір і перетнуло Ґеліон біля Кам’янистого Броду. Вісті ці хутко дійшли й до Берена та Лутіен; і в той самий час дістався до них посланець із Доріату з повідомленням про те, що там скоїлося. Тоді підвівся Берен, і покинув Тол-Ґален, і, прикликавши сина свого Діора, рушив разом із ним на північ до Ріки Аскар; і з ними пішло чимало Зелених ельфів Оссіріанду.

Отак і сталося, що, коли гноми з Ноґрода, повертаючись із Менеґрота вже менш чисельним військом, знову дійшли до Сарн-Атраду, на них напали невидимі вороги; щойно науґріми почали видиратися на береги Ґеліону, обтяжені доріатською здобиччю, як усі довколишні ліси сповнив гук ельфійських ріжків, і зусібіч на гномів полетіли стріли. Чимало їх загинуло там під час першої ж атаки; проте декотрі, вирятувавшись із засідки, трималися разом і втекли на схід у напрямку гір. І, коли вони піднімалися на довгі схили попід Бескидом Долмед, надійшли Пастирі Дерев і затягнули гномів у тьмаві ліси Еред-Ліндону: звідти, розповідають, ніколи не вийшов ніхто, й ніхто не видерся високо до переходів, які вели до гномівських домівок.

Під час тієї битви при Сарн-Атраді Берен бився востаннє, і власноруч убив Володаря Ноґрода, і виборов у нього Гномівську Пектораль; але той, помираючи, прокляв увесь скарб. Тоді Берен із подивом придивлявся до тієї самої коштовності Феанора, яку він витяв із Морґотової залізної корони і яка тепер завдяки вправності гномів світилась у золоті й самоцвітах; і він омив її від крові у водах ріки. А коли все скінчилося, скарб Доріату втопили в Ріці Аскар, і відтоді вона отримала нову назву — Ратлоріель, Золотодонна; а Науґламір забрав Берен і повернувся на Тол-Гален. Лутіен мало втішила звістка, що Володар Ноґрода загинув, як і багато гномів при нім; але сказано й оспівано в піснях, що Лутіен, зодягши Пектораль і ту безсмертну коштовність, стала уособленням найвеличнішої вроди та пишноти з тих, які коли-небудь існували поза королівством Валінор; і на певний час Земля Ожилих Мерців стала втіленням землі валарів, і жодна місцина звідтоді не була така чарівна, така плідна чи така сповнена світла, як та.