Дівчина, яку ти покинув
- Автор: Мойес Джоджо
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1955-7 (fb2)
- Переводчик: Дар’я Петрушенко
- Жанр: Современные любовные романы
Электронная книга - «Дівчина, яку ти покинув». Краткое содержание книги:
— Бріґґ і Соустон засновують власну пошукову агенцію, — каже вона.
— Хто?
— Аукціонний дім. Вочевидь, іще один камінець у стіну їхньої фортеці. А ще в них великі покровителі.
— Чорт, — Пол не зводить погляду зі стосу паперів на своєму столі.
— Уже розпочали переговори з іншими агенціями щодо набору персоналу. Вочевидь, збирають колишніх членів Департаменту мистецтва й старовини, — він уловлює в її словах приховане запитання. — Будь-кого з досвідом пошукової роботи.
— Що ж, зі мною вони не зв’язувалися.
Настає миттєва тиша. Він гадає, чи повірила вона йому.
— Ми повинні виграти цю справу, Поле. Маємо зарекомендувати себе як лідери. Як ті, до кого в першу чергу звертатимуться по знаходження й повернення втрачених скарбів.
— Я розумію, — каже він.
— Я лише… хотіла, аби ти знав, наскільки ти для мене важливий. Тобто для компанії.
— Як я вже казав, Джейні, ніхто зі мною не зв’язувався.
Знову миттєва тиша.
— Гаразд, — вона ще деякий час говорить, розповідаючи йому про свої вихідні, про поїздку до батьків, про весілля, на яке її запросили в Девоні. Вона так довго розповідає про весілля, що він питає себе, чи не набирається вона сміливості запросити його теж. Він різко змінює тему. Нарешті жінка кладе слухавку.
Пол вмикає якусь музику і збільшує гучність, намагаючись заглушити гамір на вулиці внизу. Він завжди любив цей шум, жваву атмосферу Вест-Енду, але за прожиті тут роки усвідомив: якщо ти не в настрої, то весь цей демонстративний розгул веселощів здатний лише підсилити внутрішню тугу за недільними вечорами. Пол натискає кнопку гучності. Він знає, чому все так, як є, але відмовляється визнавати це. Небагато сенсу думати про те, чого ти не в змозі змінити.
Він щойно закінчив мити голову і не одразу розуміє, що в двері дзвонять. Вилаявшись, він намацує рушник і витирає обличчя. Він зійшов би вниз і в рушнику, але відчуває, що це Джейні. Пол не хоче, щоб вона сприйняла це як запрошення.
Він уже репетирує вибачення, прямуючи вниз у майці на мокре тіло.
«Вибач, Джейні. Я саме збирався йти».
«Так. Обговоримо це на роботі. Треба зібрати нараду, нехай усі долучаються».
«Джейні. Я вважаю, що ти супер. Але це справді не найкраща ідея. Пробач».
Він відчиняє двері, вже готовий видати останню тираду. Але це не Джейні.
Посеред тротуару стоїть Лів Голстон, стискаючи в руках невеличку валізу. Нічне небо над її головою розмальоване нитями святкових вогнів. Вона кидає свою валізку до ніг, і її бліде серйозне обличчя дивиться на нього так, наче вона миттєво забула, що хотіла сказати.
— Розгляд справи починається завтра, — нагадує Пол, так і не дочекавшись від неї жодного слова. Він не може відірвати від неї очей.
— Знаю.
— Ми не повинні спілкуватися між собою.
— Так.
— Інакше ми обоє можемо накликати на себе неприємності.
Він стоїть на порозі й чекає. Її обличчя в обрамленні чорного пухнастого коміра пальта виглядає надзвичайно напруженим, очі блищать так, ніби всередині в неї у цю мить відбувається мільйон діалогів, яких він не може чути. Він починає просити вибачення. Але дівчина випереджає його.
— Послухай. Я знаю, це, мабуть, не має жодного сенсу, але чому б нам не забути про цю справу? Лише на один вечір? — вона здається такою вразливою в цю мить. — Чому б нам знову не стати просто двома людьми?
Щось невловиме в її голосі остаточно зачаровує його. Пол Маккаферті збирається щось сказати, але натомість нахиляється вперед, бере її валізку і заносить до передпокою. Перш ніж хтось із них устигає передумати, він притягує її до себе, міцно стискає в обіймах і тримає — доки весь світ навколо розчиняється в небутті.
— Привіт, сонько.
Лів рвучко сідає, потроху починаючи усвідомлювати, де вона. Пол сидить на ліжку і наливає каву. Передає їй. Він, як не дивно, вже зовсім прокинувся. Годинник показує 6:32.
— Я приніс тобі ще трохи тостів. Подумав, може, тобі знадобиться час, щоб з’їздити додому, перш ніж…
Перш ніж…
Суд. Потрібна мить, щоб усвідомити це. Він чекає, поки дівчина протирає очі, а тоді нахиляється і легко цілує її. Уже почистив зуби, відзначає вона і миттєво ніяковіє через те, що сама цього не зробила.
— Я не знав, із чим ти захочеш тости. Сподіваюся, ти не проти джему, — Пол бере його з таці. — Вибір Джейка. Дев’яносто вісім відсотків цукру чи якось так.
— Дякую, — кліпаючи очима, вона дивиться на тарілку в себе на колінах. Вона не може згадати, коли востаннє хтось приносив їй сніданок у ліжко.