Марта
- Автор: Черен Лілія
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Дуліби
- ISBN: 978-966-8910-85-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Марта». Краткое содержание книги:
Шістнадцять років з життя молодої жінки припадають на складний період в житті України (1918 — 1934 рр.): це і війна, і виживання в умовах продрозкладки, і багатокультурне повсякдення Києва, і літературно-мистецьке середовище, і колорит комунальних квартир, і еміграція...
І, звичайно, заплутані манівці кохання.
978-966-8910-82-1 (серія)
978-966-8910-85-2
© ПП Дуліби, 2014
© Лілія Черен, текст, 2014
© Альона Гнатюк, художнє оформлення, 2014
— Ах, нет, прошу прощения, обознался. Искал красавицу, а нашел девочку. Пожалуй, что-то не так уже с моим безошибочным, как ты говоришь, Лёва, чутьём.
Хлопець, якому призначалися останні слова, вже вийшов з машини і підійшов до них.
— Ничто так не портит вкус, дорогой Тимофей, как эти закокаиненные проститутки. Ах, дамы, простите нас, ради Бога, — блондинистий джигун з широкими вилицями і дрібненькими очима на цих словах театрально розвернувся в бік авто і поклонився. Дві дівчини з яскраво нафарбованими карміном губами пропустили повз вуха образу і дружно розреготалися.
Марта мовчки стояла, стискаючи до болю в долонях кошик. Тимофій якось насторожено глянув на свого супутника і сказав квапливо:
— Прости, девочка, что напугали, — і додав уже нетерпляче, коли побачив, що Марта не рушає з місця: -Иди! Чего стоишь!
— Что же ты, Тимофей, такое сокровище упускаешь! Такую миловидную хохлушечку! — Погляд «Льови» іскрився пустотливими бісиками. — Ты же провинился перед ней. Теперь нужно загладить свою вину. Давай, душенька, мы тебя угостим чем-нибудь! Тебе доводилось пробовать шампанское?..
— Лев Михайлович, прекращайте баловство! Вы же видите, что пугаете девочку! — голос Тимофія несподівано став серйозним.
— Не дури! С чего это тебе быть таким занудой?
— Езжайте дальше сами. Уезжайте же немедленно! -наполягав далі Тимофій.
Врешті він за якусь хвилину домігся свого, і вони з Мартою лишилися стояти на пішоході самі. Налякану дівчину насторожили останні слова, які кинув Лев Михайлович, сідаючи в автомобіль: «Жадина!»
Тимофій порушив мовчанку:
— Прости еще раз. Хочешь, помогу?
Марта відсмикнула кошик убік:
— Ні.
— Точно?
Дівчинка вперто похитала головою. Хлопець хотів сказати їй іще щось, але передумав, розвернувся і пішов в інший бік, час від часу озираючись. Лише побачивши, що він відійшов, Марта продовжила свій шлях додому.
3
Назавтра Маргарита витягнула Марту на прогулянку. В усьому, що панувало довкола, відчувався рух і життя. Дві подруги спостерігали за цим гамором із млосним передчуттям якогось незвичайного завтра. Здавалося, ще крок, ще рік, і десь у мрійливому майбутньому, й вони, ставши дорослими, кинуться у вир усієї цієї веремії.
Десь поряд побрязкував трамвай, торохкотіли підводи, гучно перегукувалися візники, хапливо правлячи кіньми, крутив педалі на велосипеді листоноша, за ріг кварталу повертав асенізаційний обоз, пихкаючи запахом бензолу і людських нечистот. Де-не-де спалахував люкс, приваблюючи недосяжністю дорогих принад, викладених на вітринах відчинених крамниць. На Думській площі дівчата завважили широкий, написаний чорним, напис «Катта^аШг». Ніби ілюстрацією до нього по Хрещатику марширували німецькі гусари з кудлатими шапками, зафіксованими лускатими ременями під кам'яними підборіддями. Повз них по бруківці цокотіли кавалькадою вершники у сіро-голубих френчах.
Лагідно сяяло сонце, даруючи літепло і відчуття радісної ясності душі.
Пройшовшись Хрещатиком, дівчата повернули назад, щоб незабаром піднятися Фундуклеївською вулицею повз театр Бергоньє і Колегію Павла Галагана до Оперного театру.
— Здравствуй, девочка с испуганными глазами! -пролунав десь поряд знайомий голос.
— Слухай, це тебе! — штовхнула Марту в бік подруга.
Дівчинка обернулася і побачила Тимофія, що стояв на вході до кав'ярні Франсуа.
Серце Марти тьохнуло, підстрибнуло й завмерло.
Хлопець, трохи повагавшись, підійшов ближче:
— Моё поведение вчера нельзя назвать безупречным. Я должен как-то загладить вину перед тобой. Позволь, я угощу тебя и твою подругу пирожными!
— Мы благодарим вас и, пожалуй, охотно примем ваше приглашение, — швидко відповіла Маргарита і додала пошепки: — Потім розкажеш мені, хто це і чому я про нього нічогісінько не знаю.
Марта розлютилася, хвиля обурення підіймалася і вдаряла, одурманюючи, в голову:
— Не хочу я йти! Він офіцер, до речі! А ти, як я пам'ятаю, чекаєш червоних. Чи ти вже поміняла свої погляди? — прошепотіла гнівно на вухо білявці.
— Нічого я не поміняла. Пам'ятаєш Леду? Підкорюва-ти і використовувати!
— Інколи мені здається, що ми читаємо щось зовсім різне!
— Цить! Життя має бути святом, до того ж я страшенно хочу тістечок!
Тим часом Тимофій спостерігав за цим вовтузінням дівчаток з легкою посмішкою на губах.