Марта

Саме з Маргаритою Марта дізналася про «Леду» Ка-менського. Читали разом, лежачи на животі на ліжку, під хихотіння білявки. Врешті подруга млосно потягнулася, перевернулася горілиць і сказала, дивлячись замріяно кудись повз стелю:

— Уяви собі: салон, журфікс, залицяльники і ти на софці, гола-голісінька, у золотих туфлях!

— Важко уявляти і не хочеться! Сюжет тут примітивний, але написано цікаво. І є кілька свіжих думок. Послухай, наприклад: «Ибо смерть есть такое состояние, когда человек взял и решительно всё перезабыл»...

— Ах, ти завжди виловлюєш щось таке моторошне! Я тобі скажу, що зовсім скоро смерті не буде зовсім! Я в цьому переконана! Для цього треба лише, щоб у всіх галузях життя перемогла наука і людський розум!

— Ну, не знаю. — з сумнівом сказала Марта. — Чому всі так прагнуть не помирати? Це ж страшенно обридливо — жити вічно!

— Яка ти сьогодні похмура і зла!

— Ніскілечки! Але ця фраза мені здається цікавою, бо вона відбиває страх смерті.

— Замовкни! Не хочу тебе чути! — білявка затулила вуха руками.

Подруги затихли. Кожен думав про своє. Марта, зокрема, дивувалася, чому люди бояться смерті. Настільки, що навіть жахаються самого слова, згадки. Що такого страшного в цілковитій порожнечі, у глибокому сні?

Нещодавно Марта прочитала кілька творів Чарської, і думки про трагічну долю Ніни Джавахи формували незвично задумливий настрій дівчинки.

Через хвилину Маргарита повернулася до прочитаного:

— Ти помітила, як ця Леда крутила чоловіками? Я теж так хочу! Скільки влади у цьому, скільки такого лоскітливого відчуття. — дівчина поклала праву руку на живіт і прикрила очі. — .і чоловікам саме такі жінки й подобаються! Ти будеш зовсім нещасна, Марто, якщо залишишся такою довірливою, поступливою і непрактичною! З усіма цими мріями про красиву поетичну любов!