Чому люди тупі? Психологія дурості
- Автор: Марміон Жан-Франсуа
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7615-4
- Переводчик: Марина Марченко
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Чому люди тупі? Психологія дурості». Краткое содержание книги:
- Як інтернет і соціальні мережі роблять нас дурними
- Чому дуже розумні люди часом вірять у дурниці
- Як боротися з колективною тупістю
- Пропаганда відсталості та методи протистояння обскурантизму
У цій сміливій, часом зухвалій і відвертій історії психіатри, вчені, філософи, соціологи та письменники з усього світу пропонують нам свій погляд на людську дурість, її природу і на те, чому вона досі існує в нашому житті.
♦ Як усе ж пояснити їхню живучість? Може, еволюція створила їм переваги?
Імовірно, щось у поведінці приматів і в поведінці чоловічого домінування, з усіма цими владними іграми, щоб дістатися вершини, відіграло роль в увіковіченні мудів, що вважають себе вищими за інших. Але я не думаю, що ці фактори відіграли вирішальну роль в розвитку цивілізації та інституцій, структура яких дозволяє стримувати мудів.
У культурі, де панує індивідуалізм, як у США, вони створюють більше проблем.
♦ Що з ними робити? Чи можна їх змінити?
Я думаю, що вони можуть змінюватися, проте краще в це не втручатися. Трапляється, що мудя тримають в компанії, бо він приносить гроші, наприклад, або академічний престиж. Роберт Саттон мав рацію зі своїм гаслом «жодного мудя»[24], але досягти цього не завжди можливо. Тому треба шукати способи їх знешкодити, єдиним фронтом, тому що муді досягають свого, налаштовуючи людей одне проти одного. Це значно простіше в маленьких групах, ніж у політичному контексті. Але суспільство здатне зробити багато, щоб зменшити кількість мудів, хоч це й важко, бо в них дуже добре виходить ставати нам поперек дороги!
♦ А муді в сім’ї?
Це водночас дуже банальна і дуже делікатна ситуація. Часто ми намагаємось ізолювати мудя. Трапляється, що жінка не може чи не хоче розлучитися з мудем, але докладає зусиль, щоб максимально уникати його, зменшити контакти з ним. Нерідко цим і обмежується вибір засобів для збереження нашого психічного здоров’я…
♦ Чи можна сказати, що муді почуваються щасливішими, ніж пересічна людина?
Хороше запитання! Платон і Аристотель розвинули об’єктивне бачення щастя: діяти справедливо. А цього мудь не робить! До того ж його стосунки з людьми нікудишні. Утім, визнає він це чи ні — часто ні — мудь може бути щасливішим за пересічну людину через суб’єктивніше бачення щастя, власне, задоволення, що сприймається як щастя. Мудь задоволений собою, коли він отримує те, що хоче: увагу, славу, гроші, владу, престиж — усе, на що він, на його думку, має право. Але часто йому вдається зберегти своє відчуття вищості тільки ціною величезного напруження. Хоч який мастак у цій грі, а він у ній справжній геній, мудь змушений завжди бути найхитрішим і тримати фронт проти всіх, без винятків, навіть у буденних контактах. У собак чи горил альфа-самець часто вмирає молодим унаслідок стресу через необхідність постійно стежити за суперниками. Навіть якщо мудь суб’єктивно вважає своє життя щасливим, хочеться сказати йому: «Чуєш, приятелю, коли б ти був хоч трохи поступливішим, то жив би спокійніше!»
♦ А чи не приховуємо ми таємну заздрість до мудів?
Не думаю. До того, хто викликає в нас відразу, можна відчувати безсилля, прикрість, обурення. Як можна таким бути? Суперництва немає в цій гамі почуттів. Але коли муді досягають успіху, ми можемо відчувати ревнощі: «То треба бути мудем, щоб досягти слави? Я б теж так міг! Але йому першому прийшла ця думка, він устиг раніше». Якщо сам почуваєшся трохи мудем, можна оцінити його техніку по-знавецькому. Але це те саме, що й коли перестріваєш мудя на дорозі, — переважає, зрештою, зневага.
♦ А ми можемо відчувати до мудя вдячність хоча б за те, що він показує нам, що ми варті більше за нього?
Навіть якщо ми навчимося давати собі з ними раду, я не думаю, що можна відчувати вдячність до мудів, хіба що вони зрештою визнають нашу цінність як людських істот. Можна радіти з того, що краще їх розумієш і краще управляєшся з ними, це те, що я відчував, коли закінчив свою книжку. Проте я не відчуваю до них вдячності, бо вони роблять погані речі з поганих причин, зовсім не зважаючи на мене. Вони завдають забагато прикрощів і проблем. Наприкінці дня я часом думаю, що сьогодні правильно відповів їм чи дав відсіч, та це було не з власної волі: я волів би з ними не перетинатися!
♦ 2016 року ви присвятили книжку загрозам у разі обрання Дональда Трампа. Ви його вважаєте граничним мудем чи він розумніший?
Так, Дональд Трамп — граничний мудь, гіпермудь, коли хочте. Я розумію під цим мудя, що не має собі рівних, оволодіння мистецтвом мудизму якого навіює водночас повагу і захоплення. Муді зазвичай змушені змагатися за звання «головний мудь» чи «король мудів», однак більшості далеко до Трампа з його настійливим мудизмом (відомий виняток — Кім Чен Ин у Північній Кореї). Ті, кому вдається наблизитись до нього, як Крісу Крісті, губернатору штату Нью-Джерсі, часто зрештою стають поступливішими.
24
Сроки Професор менеджменту Роберт Саттон опублікував у журналі Harvard Business Revie есе «Правило “жодного мудя”» (Vuibert, 2007), в якому обстоює ідею очищення професійного середовища від мудів, особливо агресивних.