Безцінний
- Автор: Милошевский Зигмунт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-075-0
- Переводчик: Юрий Георгиевич Попсуенко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Безцінний». Краткое содержание книги:
Під час пошуків мистецького шедевра герої натрапляють на слід таємниці, яка може докорінно змінити новітню історію світу. Можновладці ладні зробити все, щоб ніхто не зміг наблизитися до розкриття цієї таємниці.
«Безцінний» — це також коментар до сьогодення в іронічному, смішному і безкомпромісному стилі, до якого звикли читачі «Зерна правди» і «Терапії злочину».
Зраділа, що половина шляху вже позаду.
Дивилася на вагончик, що наближався і був геть порожній, якщо не рахувати кондуктора й кумедного типа в старомодних окулярах із тонкого дроту.
«Лиш тоді знайду я спокій, коли згине ніч жорстока», — завило в динаміках, і вагончик раптово зупинився. Люди з несподіванки попадали одне на одного, бурмочучи вибачення.
За мить обидва вагончики гойдалися один біля одного.
Здолав половину шляху з Долини на Каспровий, уже виразно бачив людей, що стояли на оглядовому майданчику, коли задзвонив телефон. Енергійно набрав у груди повітря, щоб не відхекуватися під час розмови, й озвався.
— Не зможеш зайти через головний вхід. Усе погано.
— Наскільки погано?
— Встановив з нами контакт і наказав зупинити обидва вагончики на гірському відтинку. Пригрозив катастрофою, якщо не виконаємо його вимоги чи вдамося до якоїсь дурниці на кшталт відправлення гвинтокрила, війська чи спроби евакуації пасажирів.
— Скільки?
— Двоє їдуть донизу, шістдесят один угору. Багато дітей. Ґмітрук навіть не питав, які вимоги висунув терорист.
По-перше, це для нього не мало значення, по-друге, і так не дізнався б. Гроші, можливо, якісь політичні справи. Від часу вступу до НАТО Польща, багата на лісові пущі, надавала союзникам усілякі послуги. Справа з літаками ФБР — то була дрібниця порівняно зі справами, про які знав навіть він, а він знав небагато. Такою була ціна вступу до союзу, про яку громадська думка ніколи не довідається. Так само як і про те, скільки разів уже велися перемовини з терористами. Офіційно жодна держава з терористами у переговори не вступає, насправді ж багато зібраних із платників податків мільйонів витрачають на залагодження таємних справ. Таємні переговори, таємні виплати, іноді таємні ліквідації. Спокійний сон громадян ніколи не буває безкоштовним. Здогадувався, що в цьому випадку держава піде на будь-які поступки, аби тільки в усіх телепрограмах світу не показували наповнених дитячими трупами вагончиків гірської канатної дороги.
— Який шанс, що блефує?
— Нульовий. Ми саме піднімаємо на Калятівки телескоп, через який ретельно обстежимо внутрішнє приміщення перону на Каспровому і підпори, тоді знатимемо більше. Що думаєш?
Ґмітрук замислився на хвилину, намагаючись міркувати, як терорист.
— Підпори навряд. Надто міцні. І поруч проходить туристична стежка, забагато свідків. Троси. Найслабша ланка.
— Де?
— На вершині, в місці кріплень. Пересадкова станція знаходиться в лісі, її важко контролювати і туди непомітно можна відправити цілий взвод саперів.
— Є ідеї?
— Одна. Спробую через тильний вхід.
— Інформуватимемо тебе по ходу.
I сигнал. Жодного побажання удачі, вдячності, жодного «ми з тобою». За це найбільше цінував армію. І навіть лишився б іще на якийсь час, але обітниця є обітниця. Двадцять років — і пенсія. Бачив на власні очі, на які руїни перетворювалися ті, для кого служба ставала залежністю.
— І мови бути не може, — кондуктор проказав ці слова дуже повільно і дуже виразно.
— Але я не витримаю, — у тому ж тоні відповів Гауптманн.
— Шановний, не поводьтесь як дитина. Треба було відлити на горі.
Гауптманн гордо випростався, аж болісно шпигнуло йому в хворій нозі.
— За два злотих? Не знаю, як ви, але я ніколи не відливаю за два злотих.
Кондуктор нахилився в його бік. Дужий чолов’яга, з таких, кому не треба тренуватися, ходити до спортзалу, хто цілими днями може сидіти на дивані й жлуктити пиво, а як буде потреба, то підкову зав’яже у вузол.
— У штани безкоштовно, — посміхнувся кондуктор. — Бажаю успіху.
Гауптманн мав замалий міхур, аби злякатись.
— Не діждетесь. Віділлю в кутку, та й край.
Відвернувся і пішов у куток порожнього вагончика, підтягнув куртку й розіпнув зіпер. Напружився, чекаючи, що здоровань кинеться в його бік і почне його бити. Але ні, у вагончику панувала сповнена напруження тиша. Не рахуючи чергового шлягера, яким обдарувало їх радіо.
«Ти казав мені, що дратую тебе, що моя невинність для тебе нічого не значить», — завела якась співачка, але здоровань урвав її.
— Гаразд, — зітхнув він. — Уявляю, як воно тобі.
Повернув ключик на приборній панелі й підійшов до дверей. Розсунув їх на кілька сантиметрів.
— Тільки швидко.
Гауптманн рушив до щілини з краєвидом на Гевонт, з якої віяло холодом, притулився до дверей, заплющив очі, щоб не дивитися назовні, й учинив щось, що було найдовшим випусканням сечі, яке коли-небудь із ним траплялося.