Безцінний
- Автор: Милошевский Зигмунт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: РІДНА МОВА
- ISBN: 978-966-917-075-0
- Переводчик: Юрий Георгиевич Попсуенко
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Безцінний». Краткое содержание книги:
Під час пошуків мистецького шедевра герої натрапляють на слід таємниці, яка може докорінно змінити новітню історію світу. Можновладці ладні зробити все, щоб ніхто не зміг наблизитися до розкриття цієї таємниці.
«Безцінний» — це також коментар до сьогодення в іронічному, смішному і безкомпромісному стилі, до якого звикли читачі «Зерна правди» і «Терапії злочину».
Януш Гауптманн знизав плечима. Тепер, ставши легшим на три літри фізіологічної рідини, був набагато спокійніший.
— Ну і треба вам воно було, з такою ногою на гору? — запитав кондуктор.
Гауптманн якийсь час мовчав.
— Ви знаєте, загалом ми не знайомі, та дарма, розповім вам…
— Марцін.
— Януш.
Потиснули один одному руки. Кондуктор Марцін відійшов від приборної панелі і сів на лавочці навпроти Гауптманна.
— Я, правду кажучи, не захоплююся горами, це довга історія, не має значення. Працюю, але нижче, в долині.
— Щось пов’язане з туризмом?
— Ні, з геологією. Я розробив такий метод дослідження підземних водних артерій, який стане в нагоді під час картографування ходів печер, одержав замовлення від якихось звихнутих шукачів скарбів, а втім, не набридатиму вам. Важливо, що живу тут уже п’ять років сам, окуляри такі, як ви бачите, апаратура така, як ви бачите, єдина вечірня розвага — це коли телебачення зглянеться й покаже щось пристойне.
Марцін із розумінням похитав головою. Певно, таке життя було і його долею.
— Два тижні тому сиджу на Крупівках у Маленькій…
— О, де б іще!
— Ага. Тож сиджу в Маленькій і сьорбаю юшку, всі столики, звичайно, зайняті, якась жінка запитує, чи можна підсісти. Біля сорока років, чорнява, ну, такого типу… я не знаю… Як ота, на телебаченні, Коленда’. Тільки волосся коротке.
— Така без вогнику.
— І без сорому. З’їли юшку і млинці у складчину, десерт, півтори години сиділи й балакали. Уявлення не мав, що робити далі, але вона й так мусила повертатися до Кракова, дала мені візитку і сказала, що буває в Закопаному регулярно.
— А чим займається?
1 Катажина Коленда — відома польська теле- і радіоведуча.
— Торгівлею. Я потім подивився в інтернеті, якась фірма екологічного опалення.
Марцін глянув на Гауптманна, заохочуючи продовжувати.
— Увечері написав їй повідомлення. Потім іще розмовляли в інтернеті, якось усе добре складалося, дуже добре.
Гауптманн замовк і задивився на людей у другому вагончику. Схоже було, що там почалась якась колотнеча. Скоріше за все, скандал.
— Секстинг?
— Прошу?
— Таке паскудство на відстані. Двоюрідний брат розповідав, що це тепер модно. — Марцін кашлянув і почервонів.
— Скажімо так, це не завжди було дуже вишукане і пристойне спілкування. Ну але знаєш, і ми не дошколярики, щоб тижнями триматися за руки.
— Ні, ну звісно, звісно.
— І врешті вона придумала, щоб було романтичніше, зустрітися на Каспровому. Після всього того, що писали, і так опинимося в ліжку, але якщо зустрінемося тут, то буде ще час погратися і, як вона казала, створити напруження.
— Супер.
— Слухай далі.
Гауптманн знову замовк. У сусідньому вагоні колотнеча перетворилася на шарпанину. Люди збилися під стіну, в центрі хтось когось штурхнув, вагончик небезпечно захилитався.
Емоції Гермода були дуже глибоко приховані й ніколи не заважали йому в роботі. І хоч навіть оком не повів, не завагався й не загаявся, приємним це не було. Набрав на телефоні дев’ять цифр коду і натиснув кнопку виклику.
Сходження виявилося важчим, ніж думав напочатку. Тріщини були повні мокрого моху, кожен другий камінь залишався в його руках, віяло дедалі дужче, й пальці поступово дерев’яніли. Не поліпшував самопочуття і той факт, що не мав ані спорядження, ані линви, ані партнера. У цьому не було необхідності, але щонайменша помилка чи прикра несподіванка — і людина перетворилася б на купку поламаних кісток сто метрами нижче.
Трьома швидкими рухами подолав не дуже стрімкий відтинок і опинився на чомусь, що нагадувало кубик леґо, приліплений до стіни. Кам’яне утворення трохи виступало зі скелі і мало дуже чіткі зачіпки, якими можна було піднятися, як по вузькій драбині на горище. Зненацька йому здалося, що кубик не такий уже й стійкий. На мить завмер, очікуючи нових коливань, але обійшлося, мабуть, переплутав вітер з порухом скелі. Про всяк випадок далі рухався менш енергійно.