Безцінний

— Я обіцяв собі, що закінчу по двадцяти роках служби… От і закінчую.

— Я думав, ти звільнився від обітниць.

Жарт розчинився у порожнечі, і Олаф більше не чіплявся: розумів, що тема дражлива. Лише тепер він помітив, що Анатоль замість того, щоб готуватися до подальшого підйому, пакує спорядження в наплічник.

— Ти збожеволів?

Анатоль глянув на приятеля, і в його очах не було ні жалю, ні вибачень. Лише холодна зосередженість професійного солдата.

— Ні. Телефонували. Мусимо спускатися. Негайно.

— Ще тільки один підйом і потім можемо зійти дорогою. Може, з якимись харцерками[7] познайомимося.

— Негайно.

— Жартуєш.

— Ні.

Олаф зітхнув і заходився пакувати своє спорядження. Роззирнувся, шукаючи, де можна розпочати спуск.

— Можеш хоча б сказати, що сталося?

Ґмітрук заперечливо похитав головою.

— Довелося б мене застрелити?

— Ні. Шкода куль. Застосував би секретний смертельний прийом Збройних сил Речі Посполитої.

Долали скелі разом стільки років, що не було потреби узгоджувати, що мають робити. За кілька хвилин спакувались і були готові до спуску. Приготували линву, кинули у прірву обидва її кінці. Помаранчева змія гойдалася на дедалі сильнішому вітрі, погода псувалася.

Олаф приєднав до линви пристрій для спуску.

— Смертельний прийом Збройних сил РП. Напевно, цироз печінки.

— Спускайся.

Олаф відштовхнувся ногами від скелі і з’їхав униз. За мить Ґмітрук у чотири стрибки здолав дистанцію, яка недавно вартувала йому стільки нервів.

— Скільки ти взагалі матимеш тієї пенсії після двадцяти років служби? Копійки якісь.

— Маю надбавки.

— Які?

Ґмітрук зітхнув так, як зітхають дорослі, коли малі діти на самому початку подорожі вкотре запитують їх, чи ще далеко. Мовчки стягнув линву й приготувався до чергового спуску. Від підніжжя скелі їх відділяло ще три таких відтинки.

— Довелося б мене застрелити?

Замість відповіді Анатоль зробив рукою непевний жест.

— Облиш-но ці секрети. Напевно, такі надбавки регулює якась постанова, а не секретне розпорядження НАТО, видане в п’яти пронумерованих копіях.

— З’їдеш врешті?

Олаф кивнув головою й увімкнув пристрій.

— За участь у фізичній боротьбі з тероризмом два відсотки від основної винагороди за кожен рік і один відсоток за кожний рік розвідницької служби за кордоном. Дещо назбирується.

Олаф поблажливо усміхнувся.

— Боже, за такі гроші можна цілий тиждень фестивалити з харцерками.

— Спускайся.