Перетинаючи кордони
- Автор:
- Серия: Доля короля #1
- Язык: украинский
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Перетинаючи кордони». Краткое содержание книги:
Від автора.
Якщо волею випадку вас перенесе в чарівний інший світ, де мешкають благородні королі, відважні лицарі і могутні маги, не варто думати, що ви потрапили в казку. Позбувшись, як вам здається, усіх старих проблем, ви негайно наживете нові. Коли вже у вас в минулому житті все було не як у людей, то чому ж тепер щось має змінитися? У милому казковому королівстві цих самих проблем - тільки вирішувати встигай, а пригоди самі знаходять тих, хто лінується їх шукати.
- Папа інженер, мама вчителька. Ви знаєте, що таке інженер, або треба пояснити?
- Не треба. Ви належите до якоїсь релігії?
- Взагалі-то я православна християнка, але я не особливо віруюча. Можна сказати навіть, зовсім не віруюча.
- У вас є якісь захоплення?
- Музика, література, комп'ютерні ігри. Трохи займалася спортом, але не серйозно і у мене не виходило і довелося залишити...
- Яким саме спортом?
- Східними єдиноборствами і стрільбою.
- Чи помічали ви за собою будь-які магічні здібності?
- Ні.
- Що ви ще вмієте, крім філології?
- Майже нічого.
- Погляньте ось сюди...
Глава 2
П'яний український хакер практично непереможний.
Народна мудрість
Заходь, Терезо. Не соромся, заходь, сідай ось сюди, в крісло. Ти раніше ніколи не була в моєму кабінеті, я сюди нікого не пускаю. Тепер можеш подивитися. Я все одно тобі все розповім. Мені важко зберігати від тебе якісь таємниці. Це не тому, що я напився, просто давно хотів тобі розповісти, але потрібно було запитати дозволу у короля. Я, мабуть, вип'ю ще, щоб легше було розповідати. Тому що говорити про те, про що я збираюся, дуже складно. І важко. Я навіть не знаю, з чого почати... Це? А, не звертай уваги, це мій самогонний апарат, в ньому немає нічого цікавого... Мабуть, я почну з того, що мене звуть зовсім не так і я зовсім не місцевий житель. Я теж переселенець, тільки перемістився в інший спосіб. Як це сталося? Так само, як з усіма. Я помер. У своєму світі я був крутим хакером і класним волоцюгою, Жака знала вся мегамережа. Тут це моє ім'я. Там це було прізвиськом. Є один літературний герой... ти про нього не читала, він з'явився через сто років після тебе. Так, ми з тобою з одного світу, тільки я жив набагато пізніше. Майже на триста років. Та не перебивай, а то я зіб'юся... Так ось, я був крутим хакером. Мене всі знали. І одного разу до мене звернулися якісь лисі з замовленням зламати банк інших таких же лисих. Я спочатку відмовився, що я, камікадзе, у лисих банки ламати, там, по-перше, така «колючка», що шансів проникнути практично ніяких, треба тиждень вивчати і тільки потім сідати і самому писати «різку». А по-друге, не приведи господи, хтось комусь десь стукне, що це я, мене ж уб'ють в той же день. Як каже наш король, не встигну «няв» сказати. Лисим моя відмова не сподобалася, і вони мені стали докладно розповідати, де працює моя мати, в якій школі навчається моя сестричка і що з ними може трапитися, якщо я відмовлюся. Ну і що мені залишалося робити? Сунув штекер в сокет і пішов... Тобі незрозуміло? Навряд чи я зможу пояснити зрозуміліше... Ну, а сокет... Ось, помацай тут, під волоссям, за вухом і трохи вище. Це він і є. У нього вставляється нейроштекер від перехідної плати, і виходиш в мегамережу... Гаразд, не буду я втомлювати незрозумілками. Коротше, я сів на колючку. Від цього вмирають.
Я побачив світло. Сліпуче жовте світло, схоже на маленьке сонце. І відчув, як вибухає болем кожна клітина мого мозку. Я, напевно, єдина жива людина, яка знає, що таке смерть на колючці, але навряд чи зможу це зрозуміло описати... Я ще встиг подумати, що я вмираю і що ось, мовляв, як воно буває. Я дуже помилився. Як воно буває, я навіть не міг собі уявити. А ще я подумав, що це кінець. І знову помилився...
Світло раптом різко згасло, і я відчув своє тіло. Спочатку я подумав, що відпав, але такого ні з ким ніколи не траплялося, вважалося, що відпасти, коли ти вже на колючці, неможливо в принципі. Навіть якщо вирвати штекер.
Біль в мозку поступово стихала. Навколо було темно. Поруч хтось сказав:
- Ти подивись! Він що, перемістився? Це був маг?
- Певна річ, раз його в нашийнику тримали, - сказав інший голос.
- А як же він з нашийником перемістився?
- Тут ніякий нашийник не допоможе. Вони переміщаються спонтанно, ні фіга не чаклуючи. Ходімо, шефу доповімо.
Я розрізнив тьмяне світло і дві неясні фігури, які схилилися наді мною. Потім озирнувся навкруги і вирішив, що у мене полетіло блюдце. У сенсі мульки вибило. Ну з глузду з'їхав, якщо тобі не зрозуміло. Я чув казку про одного юзера, якого відрубали від мережі, коли він потрапив на колючку, після чого він залишився повним ідіотом. Подумав, що зі мною те ж саме. Або агонія. Передсмертне марення про підземелля з ланцюгами і інквізиторами.
У цей момент мене міцно штовхнули ногою під ребра і сказали:
- А ну встав! Ходімо до шефа.
Стусан був абсолютно реальний і дуже відчутний.
- А нам від шефа не влетить? - з побоюванням запитав інший голос.
- Та ти що! Шеф аж казиться від радості, коли йому приводять нових переселенців. Гей, ти що, оглух? Встав, тобі кажуть!
Отримати третій стусан мені не хотілося, і я став підніматися. Тепер я вже не був упевнений, що це передсмертне марення. Занадто все було реально. І в міру того як я приходив до тями, ставало все реальніше.